Програма НАТО «Партнерство заради миру» та її значення для зміцнення міжнародної безпеки
Згідно офіційної інформації програма співпраці, створена на основі Рамкового документу та Установчого документа Ради євроатлантичного партнерства, відкрита для участі усіх країн-учасниць ОБСЄ, які бажають зробити свій вклад в зміцнення безпеки і співпраці в Євроатлантичному регіоні.
На сьогоднішній день програма ПЗМ може запропонувати партнерам можливість брати участь в більш ніж 24 галузях співпраці, в тому числі допомогу в зміцненні демократичного контролю над збройними силами, боротьбу з тероризмом, надзвичайного цивільного планування та багато іншого.
Держави-партнери обирають окремі види діяльності виходячи зі своєї мети та можливостей, котрі вони окреслюють для Партнерів в Презентаційнім документі. Після того складається дворічна Індивідуальна програма партнерства. Цей документ є основою співпраці між окремими Партнерами та НАТО.
Метою цієї роботи є вивчення історії виникнення програми ПЗМ, виявлення позитивних та негативних факторів існування програми. Також метою роботи є аналіз впливу співпраці з Альянсом на політичний та економічний розвиток малих країн зокрема України, а також на поліпшення чи погіршення їх ролі на міжнародній арені.
Автори роботи сподіваються, що це дослідження може дати відповідь на багато питань, які з’явились останнім часом, після зближення України з Північноатлантичним Альянсом. А також дослідити чи вигідне це зближення для нашої Держави в економічному та геополітичному плані.Стосунки України з Органiзацiєю Пiвнiчноатлантичного договору (НАТО) почали розвиватися невдовзі після отримання країною незалежності в рамках багатостороннього форуму для консультацiй i спiвробiтництва з полiтичних питань та питань безпеки, яким є Рада євроатлантичного партнерства (до 30 травня 1997 року - РПАС), бiльш iндивiдуалiзованого партнерства у сферi оборони, вiйськового спiвробiтництва та операцiй на пiдтримання миру - Програми "Партнерство заради миру" (з травня 1997 року здiйснюється пiд егiдою РЄАП), а також вiдносин особливого партнерства Україна-НАТО у форматi "19+1", формалiзованих в Хартiї про особливе партнерство мiж Україною та НАТО. Цi стосунки визначаються необхiднiстю налагодження конструктивного спiвробiтництва України з НАТО як провiдною структурою, що має тенденцiї i перспективи стати осередком нової загальноєвропейської системи безпеки, зокрема в контекстi розширення на Схiд.
Нацiональнi iнтереси України стосовно НАТО визначаються з огляду на ту роль, яку Органiзацiя Пiвнiчноатлантичного договору вiдiграє у пiдтриманнi мiжнародного миру, стабiльностi i безпеки, сприянні покращенню загального клiмату довiри в Євроатлантичному регiонi, створені нової системи регiональної безпеки в Європi, виробленнi пiдходiв до проблем роззброєння i контролю над озброєннями та запобiгання розповсюдженню зброї масового знищення.
Під час написання цієї роботи ми зіткнулися з такими проблемами, як практично цілковита відсутність монографічних робот та ідеологічне направлення джерел. Виходячи з ідеологічного направлення джерела можна розділити на проросійсько налаштовані та ті, котрі вважають НАТО (програму «Партнерство заради миру») єдиною організацією, котра здатна підтримати та зберегти мир в Євроатлантичному регіоні. Першої точки зору притримуються такі автори : Ивашов Л. в статті «Что несет миру расширение НАТО на Восток» , Педченко В. «Большинство левых политических партий Украины против расширения НАТО и ориентируются на Россию» , Пионтковский А. «НАТО: рывок на Восток и проблемы на Западе» , Толстов С. «Геополітичні виклики, розширення НАТО та російські катаклізми» , Удовенко Г. «Украина не намерена вступать в НАТО, но…» , стаття представників комуністичної партії України «Україні не місце в злочинному альянсі» . А до другої групи можна віднести, в першу чергу, ознайомче літературу видану НАТО: брошури «Безпека через партнерство» , «НАТО у ХХІ столітті» , «Трансформована НАТО» , «Україна - НАТО» , журнал «НАТО Ревю» , «Довідник НАТО» , а також статті таких журналістів та політологів: Хавьєр Солана. «Майбутнє НАТО: Альянс дев‘ятнадцяти в 1999 р.» , Кристофер У. «Про НАТО і майбутнє Європи» , Курикін С. «Ще раз про НАТО» , Збігнєв Бжезинський «Можливість вступу до НАТО має залишитись і для України» і багато інших робіт.
При написанні цієї роботи, головними цілями постали, в першу чергу, розібратися в великій кількості інформації та виділити ті джерела, на які можна буде спиратися в ході роботи, також визначити мету і завдання заснування програми і окреслити значення приєднання України до Партнерства.
Розділ 1. Передумови, історія виникнення та розвиток програми «Партнерство заради миру»
У період між 1945 та 1949 роками держави Західної Європи та їхні союзники в Північній Америці, перед якими стояла гостра потреба повоєнної відбудови економіки, з тривогою спостерігали за експансіоністською політикою СРСР. Виконавши зі свого боку взяті під час війни зобов'язання щодо скорочення оборонних структур та чисельності збройних сил, уряди західних держав виявляли занепокоєність, оскільки стало зрозуміло, що керівництво Радянського Союзу мало намір повністю зберегти свої збройні сили. І з огляду на проголошені ідеологічні цілі Комуністичної партії СРСР стало очевидно, що всі заклики до поваги Статуту ООН та міжнародних домовленостей, які були досягнуті наприкінці війни, не гарантували суверенітету та незалежності. Ці побоювання посилились після того, як багатьом країнам Центральної та Східної Європи були нав'язані недемократичні форми правління, жорстоко придушувались будь-які прояви опозиції, зневажались елементарні права людини, громадянські права і свободи.