Програма НАТО «Партнерство заради миру» та її значення для зміцнення міжнародної безпеки
Співпраця між НАТО та Україною в плануванні на випадок надзвичайних ситуацій почалась 1995 року, слідом за великими зливами та повенями річок Уда та Донець у східній Україні. Повені вивели з ладу і частково зруйнували каналізаційні споруди міста Харкова, внаслідок чого були серйозно забруднені запаси води для міста з населенням майже два мільйони. Управління НАТО з планування на випадок надзвичайних ситуацій координувало допомогу від НАТО та держав-партнерів для розв'язання цих проблем.
1996 року Україна стала місцем першої зустрічі Ради планування на випадок надзвичайних ситуацій поза межами НАТО. В зв'язку з навчаннями "Карпатська безпека '96" у Львові відбулося засідання Комітету цивільного захисту НАТО з участю держав-партнерів. Успішна співпраця між Управлінням цивільного планування на випадок надзвичайних ситуацій НАТО та Міністерством з питань надзвичайних ситуацій і захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи проклала шлях до семінару на тему "Авіамедична евакуація та рятувальні операції в умовах надзвичайних ситуацій", проведеного у вересні 1997 року в Києві.
Співробітництво в галузі цивільного планування на випадок надзвичайних ситуацій та готовності до катастроф є ключовою складовою Хартії НАТО - Україна, підписаної в Мадриді в липні 1997 року. Меморандум про домовленість з НАТО в цій галузі був підписаний 16 грудня 1997 року.
Меморандум про домовленість покликаний поліпшити можливості в галузі цивільної підготовки до надзвичайних ситуацій і долання наслідків катастроф, а також зміцнювати добрі стосунки між учасниками. Він зосереджений на галузях, які являють собою спільний інтерес, включно з готовністю до катастроф та долання наслідків надзвичайних ситуацій на регіональному рівні, співпрацею між цивільними та військовими колами, транспортом, аеромедичною евакуацією та посиленням загальної спроможності долати наслідки ядерних аварій.
Нашим спільним завданням на найближчі роки має стати використання існуючих механізмів співпраці: Хартії; чотирьох Меморандумів про взаєморозуміння - в галузі інформації, дій органів цивільної оборони у надзвичайних ситуаціях, відкриття у Києві місії зв'язку НАТО та співпраці в галузі озброєнь; двох представництв НАТО в Києві, які займаються питаннями інформації та ПЗМ і воєнної реформи; української місії при НАТО; українських штабних елементів ПЗМ. Все це - повноцінні інструменти співпраці.
Ці стосунки є динамічним процесом, що розвивається. Здійснено ініціативи в додаткових галузях, таких, як оборонна реформа, стосунки між цивільними і військовими та реформа збройних сил, планування й управління ресурсами. Це вигідно НАТО, оскільки допомагає створити на своїх кордонах пояс стабільності. Вигідно це і для України, оскільки реформи, необхідні для співпраці з НАТО, насамперед, потрібні самій Україні: ці реформи є важливими кроками на шляху до створення нового оборонного відомства, яке знаходилося б під демократичним цивільним контролем, слугувало б новим потребам безпеки країни та сприяло б будівництву сучасної, демократичної української держави. НАТО в цьому питанні надає посильну допомогу Україні.
Звичайно, обмеженість коштів - це серйозна проблема як для України, так і для більшості інших країн-партнерів, та й для багатьох членів Альянсу. І окремі країни НАТО, діючи на двосторонній основі, і Альянс в цілому докладають чимало зусиль, щоб подолати фінансові обмеження і допомогти Україні скористатись різноманітними можливостями співпраці з НАТО.
Інше обмеження має політичний характер: донедавна багато політичних сил в Україні, в т.ч. і у Верховній Раді, скептично ставились до співпраці з НАТО. За останні місяці гострота цієї проблеми знизилась, що засвідчила ратифікація Верховною Радою Угоди про статус збройних сил. Це дозволяє Україні і надалі в повному обсязі користуватись перевагами Програми ПМЗ, у т.ч. проводити навчання на Яворівському полігоні ПЗМ та на всій території України. Союзники вітають новий, більш сприятливий політичний клімат, хоча, зрозуміло, багато ще належить зробити , щоб здобути прихильність багатьох українців, які ще не впевнені у вигідності співпраці з НАТО для їх країни.При цьому важливо щоб співпраця між Україною та НАТО не була спрямована проти якоїсь третьої сторони, насамперед - проти сусідів України, і не могла б тлумачитись у такому сенсі. Безумовно при побудові нової архітектури європейської безпеки ми маємо враховувати роль Росії в цьому процесі. Між Україною та Росією існує багато причин для виникнення протиріч в їх міждержавних відносинах. Ми, представники НАТО, не хотіли б, щоб ці протиріччя доросли до стану конфлікту. Російська Федерація і Україна це дві незалежні суверенні держави і вони теж повинні розвивати кооперативні зв'язки і робити свій внесок в розбудову загальноєвропейської системи безпеки.
Для України співпраця з НАТО повинна бути не альтернативою, а додатковим чинником добросусідських взаємин. Членство в НАТО не є на порядку денному ні для України, ні для НАТО. І було б передчасно розглядати таку можливість у короткотерміновому чи навіть середньо терміновому плані. Хоча, згідно статті 10 Північноатлантичного Договору, виключати таку довгострокову можливість, в принципі, не можна. Але при цьому ми маємо усвідомлювати як різницю, так і спільне в таких процесах як кооперація і інтеграція. Між цими процесами немає суттєвого протиріччя. Інтеграція передбачає більш широку і глибоку кооперацію з НАТО. Така кооперація є віддзеркаленням світових інтеграційних процесів. В цьому контексті майбутня європейська безпека передбачає більш тісні зв'язки європейських країн з США і Канадою.