Філософія київського кола (М.Бердяєв, Л.Шестов, В. Зеньковський та ін.)

Політичну діяльність Д. Чижевський поєднував з нав¬чанням в університеті, який закінчив восени 1919 р., от¬римавши диплом першого ступеня. Його дипломна ро¬бота, присвячена філософії Шіллера, була визнана однією з кращих, і її автора залишили для підготовки до профе¬сорського звання на кафедрі філософії. В 1920 р. Д. Чи¬жевський став доцентом загального мовознавства Вищих жіночих курсів, а в 1921 р. доцентом кафедри філософи Київського університету, який був на цей час Київським інститутом народної освіти. Влітку 1921 р. разом з дружиною через Польщу емігрував до Німеччини. Тут разом з відомим російським філософом Ф. Степуном слухав в Гейдельберзькому університеті лекції К. Ясперса, потім у Фрейбурзі — лекції М. Хайдеггера, Е. Гуссерля, а також Г. Когена, Р. Корнера, Г. Ріккерта. З 1924 р. викладач, а потім доцент і професор Українського вищого педагогіч¬ного інституту ім. М. Драгоманова, 1929 р. — Празького українського інституту, а з 1930 р. — Українського науко¬вого інституту в Берліні. За кордоном підтримував зв'язки з російськими еміграційними товариствами та закладами, з С. Булгаковим, П. Струве, С. Франком, Ф. Степуном, німецькими науковими закладами та товариствами, висту¬паючи там з лекціями і доповідями. Був членом Гегелів¬ського союзу, Кантівського товариства.У 1932 р. Д. Чижевський переїхав до Галле, почав ви¬кладати в університеті, паралельно у 1935—1938 рр. ви¬кладаючи слов'янські мови в Йєнському університеті. З приходом до влади фашизму Д. Чижевському забороня¬лося виїздити з міста без спеціального дозволу гестапо. До нацизму і фашизму він ставився вороже. Після війни 1945 р. переїхав до Марбурга, викладав тут курс слов'ян¬ської філології та керував новоствореним слов'янським се¬мінаром при Марбурзькому університеті. В 1949 р. на за¬прошення Гарвардського університету виїхав до США, однак переконавшись, що в науковому відношенні Аме¬рика не дає нічого, в 1956 р. повернувся до Німеччини, обійнявши кафедру славістики в Гейдельберзькому уні¬верситеті. Тут він очолив Слов'янський інститут, зробив¬ши за короткий час його кращим славістичним центром Європи.

У 1968 р. Д. Чижевський змушений був вийти у від¬ставку без пенсії, заробляючи на життя читанням лек¬цій в різних університетах Німеччини (Гейдельберзькому, Кельнському), науковим редагуванням Мюнхенського видавництва Вільгельма Фінка. Відновивши після війни зв'язки з науковими та освітніми закладами української діаспори, Д. Чижевський став одним із організаторів Ук¬раїнської вільної академії наук в Аусбурзі, П активним спів¬робітником, був професором філософії Українського віль¬ного університету (1945—1949, 1956—1963), професором філософії і логіки педагогічної академії Української авто¬кефальної церкви (1946—1949).

У 1962 р. Д. Чижевського було обрано дійсним членом Гейдельберзької академії наук, а згодом Хорватської академії наук у Загребі. Постать колоритна і легендарна, Д. Чижевський попри показовості та екстравагантності свого характеру залишався людиною великої чутливості, користувався славою видатного вченого та талановитого лектора. Водночас болюче реагував на посередність у науці, був нещадним до обмежених людей, які «примазу¬валися» до неї, хоча, за свідченнями сучасників, «ворога¬ми науки» часто називав і тих, хто думав інакше, ніж він сам. Автор понад 900 наукових праць з різних галузей наукового знання. Помер 18 квітня 1977 р. у Гейдельберзі, похований на кладовищі Бергфрідгоф.

Д. Чижевський, пройшовши школу західноєвропейсь¬кої філософи, не потрапив під вплив жодної з її течій, не захопився модними на той час окремими її школами. Хоча з усіх філософських систем він виділяв і високо цінував феноменологію Е. Гуссерля, проте завжди тяжів до син¬тетичних узагальнень, свого власного осмислення тих чи інших проблем. Як філософ відзначався шириною науко¬вих інтересів, глибокою енциклопедичністю. Він вільно почував себе не тільки в різних галузях знання, айв різних епохах, працюючи над тим, що поставало завжди актуальним, неперехідним. Про коло наукових інтересів Д. Чижевського може засвідчити перелік тих лекцій та доповідей, з якими він виступав у різних наукових това¬риствах впродовж 1925—1930 рр. Це «Завдання історії української філософи», «Нове в історії української філо¬софії», «Шевченко і Давид Штраус», «філософський ме¬тод Г. Сковороди», «До джерел символіки Сковороди», прочитані в Українському історико-філологічному това¬ристві; «Обьем философского чтения в Киевской академии XVII—XVIII веков», «Шиллер й Братья Карамазовьі» — в Російському історичному товаристві; «Знак, понятие, символ», «Наторк й Достоевский», «Платон в древней Руси», «Язмк Лескова», «Из истории мистики в России» — Російський народний університет в Празі; «Со-ветская философия», «Феноменология как наука», «Нацио-нальная политика й национальное образование в СССР» — в Російському філософському товаристві. За цей час він видав курс лекцій з логіки (1924), перший том хрестоматії з історії філософи (1926), книгу «філософія в Україні (Спро¬ба історіографії)» (1926, 1928), «Нариси з історії філософії України» (1931), підготував працю «Гегель в России», ряд розвідок по творчості І. Канта, Ф. Шіллера, Ф. Ніцше, Г. Ско¬вороди, М. Гоголя, П. Куліша, Т. Шевченка. Серед творчого доробку вченого репенаД на праці Г. Шпета, Е. Радлова, Ф. Степуна, В. Асмуса і навіть яа деякі роботи В. Леніна і Л. Троцького.Загальне розуміння суті філософії Д. Чижевський виво¬див з П традиційного визначення як «любові до мудрості», що первісне поставало у значенні «наука», «знання». З появою окремих наук змінюється слово «філософія» і мислиться як сфера поза межами окремих конкретних наук, те, що стоїть над ними. Завданням філософії стає перед-відкриття і з'ясування того шляху, яким окремі науки шука¬ють правду (істину. — Авді.). У цьому значенні во¬на називається теорією пізнання, гносеологією, логікою, методологією. Однак і в цьому випадку філософія не втра¬чає своєї власної сфери — людської діяльності поза ме¬жами наук, пошуку єства або сенсу людського життя в ціло¬му та світу в цілому, тобто постає як метафізика. Якщо вона виходить з одного принципу, то називається моністичною, двох — дуалістичною, багатьох — плюралістичною. Філосо¬фія може поставати як матеріалізм, якщо за основу світу визнається матерія, або як спіритуалізм, коли розглядає душу як основу світу. Залежно від того, що мислиться формою життя людини — розум чи емоції, філософські вчення Д. Чижевський поділяв на раціоналізм та емоціоналізм.