Філософія київського кола (М.Бердяєв, Л.Шестов, В. Зеньковський та ін.)

Відносячи Україну до недержавних націй, розглядаючи недержавність як хворобу українського народу, яка розвивається до смертельності всілякими екстериторіальни¬ми віросповіданнями (тобто опорою на культурно-ідеоло¬гічні, а не на політико-територіальні основи), інтернаціо¬налізмом чи націоналізмом, В. Липинський зазначав, що причинами цієї хвороби є не зовнішні, а внутрішні орга¬нічні чинники, «без усунення яких ніякі найбільш спри¬ятливі зовнішні умови, ніякі найвірніші союзники, ніякі, навіть найкращі, зовнішні «орієнтації» абсолютно нічого не поможуть» (Липинський В. Народи поневолені і народи бездержавні // Том же. — С. 84).

Звертаючись до історії України, вчений показував, що головними причинами недержавності українського сус¬пільства є абсолютний брак любові до своєї громади, на¬томість любов тільки до себе, свого «я»; повна відсутність творчої синівської покори, натомість зарозумілість глупої пихи, нічим не обуздане хамство; відсутність консерва¬тивних сил, здатних подолати сили руйнівні; відмова від старих традицій.

Однією з причин недержавності України, українського хамства Липинський вбачав в отаманстві, де «замість ха¬рактеру — рев і доколінний шлик; замість сталої ідеї — щодня інший настрій; зброєю — демагогія і брехня; моти¬вом — злоба, зажерливість і пиха; тактикою — зрада, а суттю — порожнеча, пуста поза» (Липинський Д. Хам і Яфет // Том же. — С. 69).

Державу В. Липинський розглядав як джерело єдності нації, а її складовими вважав Владу, Територію, Грома¬дянство, без яких жодна держава існувати не може, ос¬кільки для цього потрібна організована сила, яка підтри¬мує владу в ім'я добра цілої землі-території і цілого гро¬мадянства.

Влада в державі повинна бути законною, статичною і загальною, а її право правити державою має опиратися на дещо вище, старше і святіше, ніж вона сама. Вона не може випливати також тільки з того, що вона «хоче» пра¬вити і має «гін» до влади. «Боже помазання, яке вона в покорі приймає, і закон батьків (традиція), який вона з любов'ю продовжує, — на думку вченого, — вище в стар¬ше — ось що лягло в тій чи іншій формі в основу народ¬ження всіх державних влад цілого світу» (Липинський В. Хам і Яфет // Сучасність. — 1992. — № 6. — С. 66).

Територія, Земля, Батьківщина — невід'ємні від держа¬ви. Остання, з погляду В. Липинського, народжується в хвилину, коли всі мешканці певної території стають як один в її оборону під проводом посідаючої до цього за¬конне право Влади, проти мешканців чужої землі, чужої території, чужої держави. Саме територіальна, краєва свідомість, а не свідомість племенно-культурно-віросповідно-національна лежить в основі всіх держав світу.

Особливе місце у формуванні державності В. Липин¬ський відводив Громадянству. «Громадянство, — наголо¬шував він, — це організація. Від слова: органічність, при¬родність, те, що в природі єсть» (Том же). Відносно держа¬ви це: Церква — Христова, Богом установлена, організа¬ція природної віри; Армія — організація природної по¬треби оборони; Родина — організація природної потреби продовження роду; Клас — організація природної потреби знання і краси (інтелігентський клас) і природної потре¬би хліба (продуктивні класи).

Важливим чинником організації, Громадянства, за В. Липинським, є авторитет. Коли є загальновизнані, громадські (церковний, воєнний, родинний, класовий) авторитети, на які може спиратися Влада, народжується на території Громадянства його власна Держава. «Без організації і без авторитетів, — слушно зауважує В. Липинський, — немає Громадянства, а є розпорошена, взаємно себе не знаюча і ненавидяча юрба рабів. Такою юрбою мусить правити з чужої Землі, з Метрополії, чуже організоване Громадян¬ство, чужа Держава, не те, щоб ця юрба сама себе весь час не різала» (Том же). Тільки тоді, коли виникає Дер¬жава, Влада, Авторитет, коли місцевий росіянин, поляк, українець відчують себе рідними братами і рідними си¬нами рідної Землі, народжується реальна, а не літератур¬на нація.Джерелом єдності держави, нації, наголошував В. Ли¬пинський, має бути не зовнішня, а внутрішня творча сила, яка не може бути об'єднана ненавистю до чого-небудь поза собою, оскільки об'єднані нею, наприклад, комуніс¬ти чи фашисти. Вонг не може об'єднатись і ненавистю до свого Хама, тому що Хама вона мусить виховувати, а не убивати. Вона не може об'єднуватись ненавистю до Моск¬ви чи до Польщі, «бо ненависть до Москви зажене її в Польщу, ненависть до Польщі зажене її в Москву, а нена¬висть одночасно до обох — в петлю самогубця або в дім для божевільних» (Гам же. — С. 74). Щодо наслідування, то ним мусить бути не націоналістичний фашист і не со¬ціалістичний комуніст, а давнього, з часів могутності, ста¬рого типу англійський слуга державний.

Ідеал української державності В. Липинський вбачав в династичному правлінні гетьманського типу — гетьманщи¬ну, принципом організації якої є «клясократія», тобто розу¬міння кожним класом свого місця і призначення за наяв¬ності провідного класу (еліти), що міцно спирається на виз¬нання авторитету своєї Землі, пов'язаного з ним (клас Хлібо¬робів), об'єднання всіх класів почуттям спільності, а не злоб¬ним вишукуванням в оці ближнього пилинки, тобто шляхет¬ність і благородство. Це має бути такий лад, який спирався б на співробітництво всіх класів, рівновагу між прогресом і консерватизмом, обмеження Верховної Гетьманської влади законом, який стоїть над Гетьманом так само, як над всі¬ма — Клясократією з правовою, що законом обмежена і законом обмежується Українською Трудовою Монархією.