Філософія київського кола (М.Бердяєв, Л.Шестов, В. Зеньковський та ін.)

4.Філософія українських “шестидесятників”. П.Копнін та його діяльність по гуманізації філософії

Копнін

Народився 27 січня 1922 р. в с. Гжель Раменського району Московської обл. в сім’ї селянина. В 1939 р. після закінчення середньої школи вступив на філософський факуль¬тет Московського інституту філософії, літератури та історії (знаменитий МІФЛІ). З 1941 до 1944 р. перебував в армії. Філософську освіту завершив в аспірантурі Московського міського педагогічного інституту (1947). Після захисту кан¬дидатської дисертації "Боротьба матеріалізму та ідеалізму в розвитку вчення про сутність судження" був співробіт¬ником кафедри філософії Академії суспільних наук, завідуючим кафедрою філософії Томського університету. За період 1947—1953 рр. підготував і опублікував ряд праць з проблем логіки і теорії пізнання: "Формально-логическая й диалектическая подготовка вопроса", "О некоторнх вопросах теории суждения", "О логических воззрениях Н. А. Ва¬сильєва", "О классификации суждений", "Злементарные закони логики й их значение". В 1951 р. в співавторстві з проф. І. М. Осиповим П. В. Копнін підготував оригінальну працю "Основньїе вопроси теории диагноза". 1955 р. за¬хистив докторську дисертацію "Формы мышления й их роль в познании", деякий час працював завідуючим кафедрою філософії АН СРСР, завідуючим сектором діа¬лектичного матеріалізму Інституту філософії АН СРСР. 1958 р. переїхав до Києва, очолив кафедру філософії Київ¬ського політехнічного інституту, а потім — кафедру філо¬софії Київського університету. У 1962—1968 рр. — дирек¬тор Інституту філософи АН України. У 1968 р. переїхав до Москви, очолив Інститут філософії АН СРСР. Академік АН УРСР, член-кореспондент АН СРСР. Помер 27 червня 1971 р. в Москві, похований на Новодівичому кладовищі.Київський період життя й діяльності П. В. Копніна був найпліднішим у його творчості. Талановитий педагог, він знай¬шов тут прекрасну аудиторію для пропаганди й розвитку своїх ідей, створив свою світоглядно-гносеологічну школу, належністю до якої може гордитися кожний український філософ. Його лекції з теорії пізнання на філософському відділенні історико-філософського факультету в університеті приваблювали не тільки студентів-філософів, а й студентів інших факультетів. Читав образно, захоплював слухачів си¬лою своєї логіки, аргументованості, а головне — неординарністю думки, новизною в трактуванні складних проблем гно¬сеології. Саме на цих лекціях були апробовані "Діалектика як логіка", "Вступ в марксистсько-ленінську гносеологію" — праці, що принесли заслужену славу П. В. Копніну як оригі¬нальному мислителю, для якого головним була наукова істи¬на, а не кон'юнктурна ідеологічна підпорядкованість філо¬софії. Саме творчий підхід П. Копніна до автентичного ос¬мислення марксизму зумовив основну спрямованість київ¬ської школи філософів, орієнтованої на розкриття світогляд¬них, методологічних і гносеологічних аспектів розвитку нау¬кового пізнання, проблем діалектичної логіки, розвиток діа¬лектики як теорії пізнання діалектичного матеріалізму, з'ясу¬вання взаємозв'язку філософії з іншими науками, соціальної функції світогляду, обґрунтування творчої активності суб'єкта пізнання. Це коло наукових інтересів ученого спричинило безпосередній вихід у 70-х роках його учнів і послідов¬ників на проблему людини, близьку до неомарксистських інтерпретацій західноєвропейської філософи. Праці П. В. Копніна неодноразово видавалися за рубежем. 1973—1974 рр. вони були оформлені в трьохтомному виданні "Диалектика как логика й теория познания" (М., 1973), "Диалектика, логика, наука" (М., 1973), "Гносеологические й логические основи науки" (М., 1974).

5.Українська філософія діаспори. Д.Чижевський як історик філософії та культури. Філософська культурологія і релігієзнавство І.Огієнка.

Д.Чижевський

Український філософ, історик філософії, філолог, вчений з світовим іме¬нем Д. Чижевський народився 23 бе¬резня 1894 р. в м. Олександрії на Херсонщині в родині нового українського дрібномаєткового дворянства з коза¬ків. Початкову освіту він отримав удома і в місцевій по¬чатковій школі, а потім в Олександрійській класичній гім¬назії. Після закінчення гімназії в 1911 р. вступив на фізико-математичний факультет Петербурзького університету, де вивчав математику та астрономію, відвідував філософські диспути між неокантіанцями на чолі з О. Введенським та інтуїтивістами на чолі з М. Лосським. Прослуханий уні¬верситетський курс філософії М. Лосського визначив по¬дальший напрям наукових інтересів Д. Чижевського. Про¬вчившись два роки в Петербурзі, він переїхав до Києва, де на історико-філологічному факультеті університету вивчав філософію, російську філологію, індоєвропейську лінгвісти¬ку та слов'янську філологію.

Особливу роль у формуванні поглядів Д. Чижевського в Київському університеті відіграли В. Зеньковський, який відкрив йому творчість Г. Сковороди і М. Юркевича, М. Гоголя і Т. Шевченка, а також Г. Челпанов та О. Гіляров. Студентом університету він брав активну участь в революційному русі, став марксистом. За участь у РСДРП (меншовики) в 1916 р. його було заарештовано і тільки лютнева революція врятувала його від в'язниці. В 1917 р. був обраний до Центральної Ради від фракції російських меншовиків, проголосувавши 22 січня 1918 р. проти неза¬лежності Української Народної Республіки.