Музична освіта та виховання учнів і молоді галичини (20-30-ті рр. ХХ ст.)

Значний внесок у розвиток музичної освіти та виховання підростаючого покоління Галичини у 1920-1930-х рр. зробили українські культурно-просвітницькі, музичні товариства (“Просвіта”, “Рідна школа”, “Боян”) та молодіжні організації (“Січ”, “Пласт”, “Каменярі”). Проведені ними свята, концерти, змагання, на яких лунала українська пісня, звучали рідні музичні мотиви, виконувалися традиційні українські танці – все це сприяло залученню молодого покоління до кращих здобутків національної культури.

У третьому розділі “Науково-методичне забезпечення музичної освіти та виховання в Галичині у 1920-1930-х рр.” розглянуто організацію підготовки вчителів співу загальноосвітніх шкіл та підвищення їх кваліфікаційного рівня.

У період польської окупації (20-30-і рр. ХХ ст.) в Галичині система підготовки та підвищення кваліфікаційного рівня вчителів співу включала: семінарії (державні та приватні), ліцеї, педагогії, інститути, державні та приватні курси, вищі вчительські курси, методичні центри, осередки, атестацію, самоосвіту. Згідно шкільної реформи 1932 р. підготовку вчителів здійснювали педагогічні ліцеї, які продовджували гімназійну освіту, але складали окрему складову у загальноосвітній системі. Ще однією структурною одиницею, яка входила до кваліфікаційної підготовки вчителів, були педагогії, які в в 1937/38 н. р. повністю замінили вчительські семінарії. Підготовку кваліфікованих педагогічних кадрів, зокрема Галичини, здійснювали і за кордоном. У 1923 році у Празі було відкрито Український Високий Педаґоґічний інститут ім. М. Драгоманова з ініціативи і заходами Українського Громадського Комітету під проводом Микити Шаповала. З 1924 року на музично-педагогічному відділі (з підвідділами: вокальним та інструментальним) готували вчителів музики та співів. Навчання в інституті на зразок західноєвропейських високих шкіл мало на меті дати теоретичні знання й потрібну практичну підготовку майбутнім фаховим педагогам українських шкіл.Встановлено, що вдосконалення змісту шкільної освіти, нові умови організації навчально-виховного процесу вимагали нового вчителя, який, з одного боку, повинен був забезпечувати реалізацію освітньої політики держави, а з іншого (це стосується українського вчительства) – підтримувати національну культуру українського народу (товариства ВПУВ, “Рідна школа”). У зв’язку з цим у Галичині створювалася альтернативна система підготовки українського вчителя музики та співу: приватні учительські семінарії та курси. Оскільки освіта була контрольована з боку держави, то, звичайно, всі приватні інституції дотримувалися всіх вимог щодо навчально-виховного процесу.

Допомогу вчителям співу надавали педагогічно-методичний місячник “Шлях виховання й навчання” товариства “Взаємна Поміч Українського Вчительства” (додаток до нього – журнал “Методика та шкільна практика”), журнал “Учительське слово”, ілюстрований часопис “Рідна школа”, педагогічно-науковий збірник “Учитель”, а також польські видання “Śpiew w szkole”, “Muzyka i śpiew”, “Lwowskie wiadomości muzyczne i literackie”, на сторінках яких педагоги, музиканти ділилися досвідом і давали методичні рекомендації щодо покращення методів роботи своїм колегам.

Узагальнення результатів дослідження дає підстави для наступних висновків:

1. Розвиток музичної освіти та виховання учнів і молоді в Галичині у міжвоєнний період зумовили об’єктивні суспільно-історичні й соціально-економічні процеси, а саме:

•постійна підкореність регіону різним урядам (австрійському, польському), що спричинило часту зміну в краї юридичних та освітніх систем;

•зростання національної свідомості галицьких українців у результаті визвольних змагань Західноукраїнської Народної Республіки;

•ігнорування польською владою міжнародних угод та договорів стосовно національних меншин;

•загострення польсько-українських стосунків;

•злиденне життя галицького українського населення ;

•посилення уваги польської держави до музичного виховання учнівської молоді, запровадження системи тоталітарного державного контролю над усіма формами музичної освіти та виховання, діяльністю різних типів навчально-виховних закладів;

•розробка нової концепції музичної освіти на основі перенесення акценту з національного виховання учнів на громадянське;