Музична освіта та виховання учнів і молоді галичини (20-30-ті рр. ХХ ст.)

Cоціально-політичні зміни, що відбуваються в житті сучасного українського суспільства, зумовлюють нові тенденції розвитку педагогічної науки. Вони акумулюють у собі активізацію творчого пошуку ефективних форм і методів організації навчально-виховного процесу, переосмислення мети й змісту виховання. Українські теоретики і практики детально розробляють концепцію, шляхи оновлення основних елементів і технологій виховання.

За роки незалежності України зроблено суттєві кроки в напрямку розбудови національної системи освіти, використання в ній передових технологій виховання. Це дало можливість дозволило переглянути і збагатити досвід формування різносторонньої особистості молодої людини з урахуванням індивідуальних особливостей, її зацікавлень та здібностей.

Дедалі більшої актуальності набуває проблема естетизації навчально-виховного процесу, яка передбачає включення школяра у навчальну діяльність музично-естетичного змісту, що забезпечує цілісність і пріоритетність естетичного розвитку дитини в умовах школи. Використання в естетичному вихованні учнівської молоді здобутків національної музичної культури сприяє формуванню у дітей прагнення пізнати естетичні вартості українського народу та інших народів світу.

Державна національна програма “Освіта” (“Україна ХХІ століття”) передбачає прилучення учнів до літератури, музики, образотворчого мистецтва, надбань народної творчості, здобутків української і зарубіжної культури, а відтак – забезпечення високої художньо-естетичної освіченості й вихованості особистості. Реформування змісту освіти й виховання передбачає оптимальне поєднання класичної спадщини минулого та сучасних досягнень наукової думки, її органічний зв’язок із вітчизняною історією, культурою та педагогічним досвідом.

У Національній державній комплексній програмі естетичного виховання одним із основних завдань навчального процесу визнано формування у підростаючого покоління високих духовних запитів і музичних смаків шляхом відродження національної культури, збереження її надбань.

Чільне місце в розвитку особистості відводиться естетичному вихованню молодого покоління засобами музичного мистецтва, які формувалися на ґрунті народної педагогіки в загальноєвропейському контексті. Важливою умовою засвоєння особистістю освітнього досвіду є її участь у музичній діяльності. Естетичні почуття, народжені в процесі виконання і сприймання музичних творів, служать вагомим чинником духовного збагачення через усвідомлення та засвоєння змісту цих творів.

Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ ст., Концепція художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах передбачають наявність у змісті навчання регіонального компоненту, покликаного відображати етнонаціональну і природно-географічну своєрідність регіонів, особливості їх історії, культури, національних традицій. У зв’язку з цим особливого значення набуває вивчення у організації музичної освіти навчально-виховних закладах різних типів на територіях різних регіонів, зокрема в Галичині.

Успішне розв’язання цього завдання передбачає вивчення вітчизняного історико-педагогічного досвіду, що дасть змогу осягнути теоретичні й практичні здобутки в галузі музичного виховання молодого покоління, переосмислити їх з позицій нових суспільних вимог та екстраполювати у сучасний освітньо-виховний процес. Аналіз історико-педагогічної та науково-методичної літератури свідчить, що проблема музичної освіти та виховання учнівської молоді на національних традиціях, здобутках української народної творчості завжди була актуальною у вітчизняній педагогічній науці. Зокрема, їй присвячено низку досліджень вітчизняних педагогів кінця ХІХ – початку ХХ ст. Значний внесок у розробку теоретико-методичних основ музичного шкільництва зробили видатні представники української культури, передусім історики (В. Антонович , Б. Грінченко, Я. Ісаєвич, І. Крип’якевич), педагоги (С. Русова, Я. Чепіга) та ін.

Важливе місце у становленні та розвитку української національної музичної освіти й виховання кінця ХІХ – початку ХХ ст. належало творчості композиторів В. Верховинця, М. Леонтовича, П. Козицького, К. Стеценка,

Г. Хоткевича та ін. Питання розвитку музичної культури й освіти Галичини було предметом наукових розробок музикознавців В. Барвінського,

В. Витвицького, Б. Кудрика, З. Лиськa. Велике значення для розвитку музичної освіти, особливо її методологічних засад, належить одному з перших музикознавців М. Грінченку, який довів необхідність вивчення в загальноосвітніх закладах вивчення національного пісенного фольклору, тісно пов’язуючи його із самобутністю української культури в регіонах.