Музична освіта та виховання учнів і молоді галичини (20-30-ті рр. ХХ ст.)

М. Гайворонський, Б. Лятошинський. С. Людкевич, М. Гайворонський.

Навчання співу проводили згідно з рекомендованою літературою, яка була затверджена МВіПО. Кожного року Міністерство освіти видавало списки співаників та методичної літератури, які призначалися для всіх навчальних закладів Польщі, в тому числі й Галичини. Навчальні програми вимагали застосування посібників польською мовою. Основними підручниками (1924-1938 рр.), якими користувалися у своїй роботі вчителі співу, були: S. Kazuro “Małe solfeggio z piosenkami”, K. Hławiczka “Śpiewnik szkolny”, J. Baranowska-Borowa “Święto pieśni dzieci polskich”, R. Lirenka “Wybór pieśni szkolnej”, P. Maszyński “Polski śpiewnik szkolny”, F. Konior “Pieśni wielkopostne”, F. Piasek “Nauka śpiewu metoda trójzwięk” та ін. Але слід зазначити, що лише два збірники Ф. Колесси “Співаймо! Збірничок на два голоси для шкільної молоді” (Львів, 1926) та “Збірник народних пісень в укладі на три голоси для ужитку шкільних хорів” (Львів, 1927), призначені для шкіл з українською мовою навчання, були дозволені МВіПО. Їх головна мета полягала у наближенні учнів і молоді до пізнання української народної творчості, пробудженні любові до рідного краю, традицій, розвитку естетичних почуттів засобами народної пісні.

Основною формою здобуття музичної освіти в школах Галичини у міжвоєнний період була т. зв. „лекція” (урок), яка включала традиційні етапи: вступна бесіда, подача і закріплення нового матеріалу, перевірка знань та умінь учнів, домашнє завдання. Після шкільної реформи 1932 року в середніх школах обов’язковими були музичні аудиції (передачі). Згідно розпорядження МВіПО (IIS-5177/35) музичні аудиції поділялися на дві частини: лекційна (тривалістю не більше 15 хвилин) та музична (біля 30 хвилин). Ці передачі належали до обов’язкових шкільних занять, які проводили під час лекційних годин або безпосередньо після їх закінчення. Протягом року відбувалося не менше 8-и музичних передач. Крім того, важливою формою позаурочної роботи були музичні аудиції, організовані в школі: лекція, шкільний концерт. Велику допомогу у проведенні концертів надавали музичні товариства та колективи. Використовувались і технічні засоби (слухання платівок, радіо), але вони не мали такого ефекту, як “жива” музика. Тематика музичних аудиції була різноманітною: творчість С. Монюшка, польські танці, вокальна музика, танцювальна музика (польська та зарубіжна), релігійна музика, програмова музика, польська народна музика (з врахуванням відповідного регіону), творчість Ф. Шопена, довільне слухання музики.Враховуючи виховну цінність музичних аудицій у розвитку естетичних здібностей учнів, українське вчительство в співпраці з Вищим музичним інститутом ім. М. Лисенка також склало програми для середніх шкіл галицького краю. Особлива увага в них зверталася на вивчення української народної музики як побутово-історичної, так і релігійно-обрядової, актуалізувалась тема розвитку української вокальної та інструментальної музики ХХ ст., яка стала цінним і оригінальним вкладом у світову музичну культуру. Весь матеріал тематично побудований на паралельному порівнянні української народної та професійної музики з музикою західноєвропейських народів. Принцип порівняння сприяв систематизації та поглибленню знань, формуванню аналітичного мислення, розвитку активного й професійного сприйняття музики. Проте вся побудова програми підкреслювала значимість української інструментальної й вокальної музики та її зв’язок із західноєвропейськими досягненнями.

З 1923 року для підвищення співочої майстерності школярів, їх музичної культури і виховання проводились щорічні огляди дитячих хорових колективів (“Свята пісні”). Вони створювали атмосферу спільності, колективізму, виховували у дітей любов до пісні, зокрема народної, а тим самим підвищувалась національна свідомість молодого покоління.

Отож, у навчально-виховному процесі використовувалися різноманітні види і форми музичної діяльності учнів (сольний і хоровий спів; індивідуальна, оркестрова гра; музичні аудиції: слухання музики в урочний і поурочний час; концерти, літературно-музичні вечори, конкурси).

Значний вплив на розвиток музичної освіти краю зробила діяльність позашкільних спеціальних музичних закладів. Досліджуваний період характеризується значним пожвавленням у професійній музичній освіті Галичини. Найвизначнішим досягненням української музичної інтелігенції краю було відновлення роботи Вищого Музичного інституту ім. М. Лисенка та утворення його філій на території краю, де обдарована молодь могла навчатись вокально-хоровому та виконавському мистецтву у досвідчених вітчизняних педагогів. Активна діяльність цих закладів сприяла становленню національної професійної школи на землях Галичини, відкрила нові можливості для пожвавлення концертного життя регіону.

Велике значення у розвитку національної освіти, зокрема музичної, належало духовенству, особливо його навчальним закладам. Навчальні плани і програми середніх навчальних закладів духовного відомства мали яскраве релігійне забарвлення. Продовжуючи і підтримуючи традиції української церкви у піднесенні національної культури серед богословської молоді, музичні колективи закладу неодноразово демонстрували свої професійні навики.