Музична освіта та виховання учнів і молоді галичини (20-30-ті рр. ХХ ст.)

У міжвоєнний період організація практично усієї музично-виховної роботи краю здійснювалася такими інституціями, як: МВіПО, відомство греко-католицького віросповідання при Синоді.

У січні 1921 року запроваджено єдину шкільну систему в цілій Польщі. Саме в цей період відбулася реформа польської школи. Народні школи стали триступеневими з семирічним терміном навчання. Школа І-го ступеня давала освіту в обсязі 4-х класів (І і ІІ класи – однорічні, ІІІ – дворічний, ІV – трирічний), ІІ-го ступеня – в обсязі 6-ти класів (перші п’ять класів – однорічні, шостий – дворічний), ІІІ-го – в обсязі 7-ми класів. Початкову загальну музичну освіту учні та молодь галицького краю могли отримати в загальноосвітніх державних або приватних школах. Ці навчальні заклади давали дітям основу музичних знань, розвивали у них музичні здібності. Наступну ланку в системі шкільництва утворювали середні навчальні заклади (гімназії, ліцеї, педагогії, семінарії), де “Спів” належав до основних предметів вивчення (згідно розпорядження МВіПО від 2 січня 1929 року (№ ІІ-235/29) “Спів” як обов’язковий предмет вилучено з навчальних програм гімназій і переведено на статус “надобов’язковості”). Метою середніх навчальних закладів була підготовка учнів до подальшого набуття знань у вищих школа. Після шкільної реформи 1932 року гімназії розділили на дві організаційно самостійні частини: 4-річну гімназію та дворічний ліцей.

Окрім загальноосвітніх, на розвиток музичної освіти та виховання впливали й фахово-музичні навчальні заклади. У 1927 році згідно з даними Департаменту Мистецтва у Польщі діяло біля 87 шкіл: музичних, ритмічно-пластичних, драматичних. Зокрема на Галичині працювали музичні школи у Перемишлі (8), Львові (6), Станіславі, Стрию, Дрогобичі (по 2), Коломиї, Тернополі, Самборі, Чорткові (по 1). Важливо звернути увагу на роботу Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка та його філій, які після війни набули широкого визнання серед галицького населення. Це були єдині українські професійно-музичні заклади краю.

Велика увага у розвитку національної музичної освіти та виховання дітей і молоді краю приділялася греко-католицьким духовенством, яке протягом багатьох століть завжди піклувалося про навчання, зокрема спів, серед широких мас населення. Завдяки його меценатству були відкриті школи, гімназії, притулки для дітей, підтримано діяльність молодіжних товариств і громадських організацій. Духовне відомство як складова державного механізму в організації музично-освітньої справи на Галичині в 1920-1930-х рр. керувалось виключно релігійними мотивами. Ця особливість зумовлювала специфічність навчально-виховного процесу в навчальних закладах: закритість, вузько-утилітарна спрямованість. У 1929 році в Римі відбувся з’їзд греко-католицької церкви, на якому розглядалося питання відродження національної культури та освіти галицького краю. Завданням реалізації творчих ідей державного відродження українського народу було відкриття дяківсько-педагогічних інститутів, які б могли задовільнити і забезпечити абсолютно всі українсько-католицькі парохії вченими, кваліфікованими диригентами, артистами, режисерами, знавцями співу, музики, керівниками оркестрів.

У післявоєнний період відновили свою діяльність культурно-просвітницькі товариства і молодіжні організації: “Рідна школа”, “Просвіта”, “Взаємна поміч українському вчительству”, “Січ”, “Сокіл”, “Пласт” та ін. Вони становили альтернативну одиницю у державній системі музичної освіти та виховання учнів і молоді Галичини. Культурно-просвітницькі товариства, молодіжні організації, які чітко розмежовували сфери впливу, розробляли і обґрунтовували специфічні основи своєї діяльності. Музична освіта постійно виступала невід’ємною складовою загального розвитку особистості і займала чільне місце у системі національного виховання молодого покоління.Таким чином, суспільно-політичні та економічні чинники визначили характер розвитку музичної освіти та виховання учнів і молоді галицького краю. Практичне ігнорування міжнародного договору, підписаним у Версалі в 1919 році, та незабезпеченість освітніх потреб українського населення на державному рівні, спричинило піднесення просвітницької активності культурно-освітніх товариств і молодіжних організацій краю в напрямку створення мережі національного музичного шкільництва.

Систему музичної освіти та виховання трактуємо як мережу навчальних інституцій (загальноосвітні, позашкільні спеціалізовані, духовні заклади, культурно-просвітницькі товариства, молодіжні організації), що покликані реалізувати педагогічну мету, яка залежить від соціально-історичних факторів, національної культурної специфіки, загальноосвітніх та музично-педагогічних поглядів у суспільстві.

У другому розділі “ Теорія і практика музичної освіти й виховання Галичини в період польської окупації” проаналізовано зміст і форми музичної освіти учнів і молоді в загальноосвітніх, спеціальних і духовних закладах краю, визначено роль культурно-просвітницьких товариств, молодіжних організацій у розвитку музичного виховання молодого покоління.

Зміст музичної освіти Галичини в 1920-1930-тих роках опирався на державні шкільні закони, програми МВіПО, шкільні навчальні плани. Створюючи шкільні плани, спів включили до обов’язкових предметів, як у народних (повшехних) школах, так і середніх Міністерські програми зі співу в загальноосвітніх школах базувалися на чотирьох типах вправ: дихальні, ритмічні, слухові та вокальні. Саме з них зобов’язували розпочинати “лєкцію” (урок), за винятком першого класу, де перші півгодини на тиждень присвячувати вправам, а другу – вивченню пісень. Кожна з тих вправ була однаково важливою і відігравала важливу роль у розвитку музично-слухових здібностей дитини.