Граматична структура і функціонування складносурядних речень з єднальними сполучниками

Питання вивчення особливостей граматичної структури і функціонування складносурядних речень з єднальними сполучниками залишається відкритою в науковому плані.

Отож, тема курсової роботи “Особливості граматичної структури і функціонування складносурядних речень з єднальними сполучниками (на матеріалах прози і поезії) є актуальною і тому потребує ґрунтовного висвітлення.

Об’єктом дослідження виступають складносурядні речення з єднальними сполучниками .

Мета роботи полягає у встановленні особливостей граматичної структури і функціонування складносурядних речень з єднальними сполучниками (на матеріалах прози і поезії).

Для досягнення поставленої мети розв’язано такі завдання:

охарактеризовано синтаксис як розділ мовознавчої науки;

обґрунтовано доцільність виділення окремого виду складносурядних речень з єднальними сполучниками;

з’ясовано особливості граматичної структури і функціонування складносурядних речень з єднальними сполучниками (на матеріалах прози і поезії).

Практичне значення роботи мотивується тим, що матеріали курсової роботи можуть бути використані для подальшого вивчення загальнотеоретичних проблем синтаксису, зокрема для опрацювання типології речень, дослідження структури складносурядних речень з єднальними сполучниками. Ряд положень дослідження знайде застосування при написанні курсових, дипломних робіт і магістерських досліджень, при укладанні посібників з української мови.

Структура роботи зумовлена метою і завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, 2-х розділів, висновків, та бібліографії.

РОЗДІЛ І СИНТАКСИС ЯК РОЗДІЛ МОВОЗНАВСТВА

1.1. Розвиток синтаксису в українській мовознавчій науціТермін синтаксис походить від гр. слова syntaxis, що в перекладі означає “побудова”, “поєднання”, “сполучення”, “порядок”, “складання”, “впорядкування”. Попри те, що як зазначив Д.Овсянико-Куликовський: “Наука про мову, лінгвістика, є одним зі славних творінь… ХІХ ст. ” [23, с. 4], уперше слово “синтаксис” було вжито ще у ІІІ ст. до н. е. грецькими філософами. Як розділ граматики синтаксис постав у працях Олександрійських (давньогрецьких) філософів Аристарха та його учня Діонісія Фракійського. Правда, деякі сучасні мовознавці вважають основоположником синтаксичної науки Аполлонія Дискола (ІІ ст. н. е.) та його сина Геродіана.

Аполлоній Дискол вперше присвятив синтаксису окрему працю про зв’язки слів та їхні форми у реченні. Стоїки підійшли до синтаксису з позицій логіки, класифікуючи речення як різновиди судження. І саме з цього періоду намітився один з наукових напрямів – логіко-граматичний, який успішно розвивається і на сучасному етапі розвитку мовознавчої науки.

До кінця ХІХ ст. у мовознавстві не було чіткого розрізнення між суто синтаксичними, логічними та психологічними поняттями. Поряд з терміном “синтаксис” українські мовознавці вживали термін синтакса (ж. р., аналогічно до інших галузей мовознавства – фонетика, лексикологія, фразеологія, граматика, морфологія і т. ін.) та “складня”. Зокрема, термін “синтакса” вживає Ю.Шерех (Шевельов) у своєму “Нарисі сучасної української літературної мови”, що з’явився у Мюнхені в 1951 р. одночасно з академічним “Курсом сучасної української літературної мови” в Києві (у двох томах) за ред. акад. Л.А. Булаховського, де вжито термін синтаксис.

Українська назва-відповідник грецькому синтаксис – складня вперше її вжив український мовознавець О.Огоновський. Цим терміном послуговувався також І.Огієнко, який назвав український синтаксис – “українську складню” – “царицею мовознавчих наук”. Він називав синтаксис і “душею науки про мову”, бо лише вона, на його думку, “єдина показує правдиве життя мови” і “саме наука про речення повинна стати першою наукою для вивчення рідної мови” [24, с. 8].