Граматична структура і функціонування складносурядних речень з єднальними сполучниками
Граматична структура і функціонування складносурядних речень з єднальними сполучниками
П Л А Н
ВСТУП
РОЗДІЛ І СИНТАКСИС ЯК РОЗДІЛ МОВОЗНАВСТВА
1.1. Розвиток синтаксису в українській мовознавчій науці
1.2. Речення як предмет синтаксису
РОЗДІЛ ІІ ГРАМАТИЧНА СТРУКТУРА І ФУНКЦІОНУВАННЯ СКЛАДНОСУРЯДНИХ РЕЧЕНЬ З ЄДНАЛЬНИМИ СПОЛУЧНИКАМИ (на матеріалах прози і поезії)
2.1. Особливості функціонування складносурядного речення
2.1. Структурно-семантичні особливості єднальних складносурядних речень
ВИСНОВКИ
БІБЛІОГРАФІЯ
ВСТУП
Мова— це передусім система систем різних мовних одиниць – звуків і фонем, морфем, лексем, словоформ, словосполучень і речень, кожну з яких вивчає певна галузь мовознавства – фонетика, лексикологія, фразеологія, морфеміка, морфологія, синтаксис. “Синтез різних вимірів функціонування мовних одиниць, – зазначає Н.Л.Іваницька, – найпослідовніше пізнається в синтаксичних структурах, що відображають складні стосунки між реаліями позамовної дійсності” [17, с. 3].
Як відомо, специфіка мовомислення найповніше виявляє себе у синтаксичній організації текстів, оскільки, з одного боку, у створенні синтаксичних одиниць беруть участь усі мовні засоби нижчих рівнів, з другого – саме синтаксичні одиниці – речення – служать для формування і вираження думки, саме в них знаходять вияв прагнення і почуття, комунікативна функція мовлення здійснюється саме через посередництво синтаксичних конструкцій, які є носіями ментального простору індивіда, а тому синтаксис виступає щодо змісту головним організуючим і впорядковуючим фактором.
Синтаксис завершує вивчення мовних одиниць найвищого рангу – тих, які безпосередньо беруть участь у спілкуванні людей, – речень, фраз, надфразних єдностей, тексту. Саме в синтаксисі ми спостерігаємо тісний зв’язок мови з мисленням людини (мова є засобом формування, вираження і повідомлення думки, різних почуттів), мови і мовлення (“живого життя мови”). Саме в синтаксисі знаходять свій вияв усі функції мови – комунікативна, номінативна, гносеологічна (пізнавальна), волюнтативна, естетична та ін.
Граматика, що складається з двох частин (морфології і синтаксису), вивчає закони, закономірності, правила побудови речень та одиниць тексту і є результатом великої й тривалої роботи людського мислення по впорядкуванню цих граматичних законів у певну систему.
Кожен народ витворив не лише словниковий склад мови, а й граматику, національну за формою, за законами сполучення слів і побудови речень. Тому синтаксис і вивчає, як підкреслюється в “Курсі сучасної української літературної мови” за ред. акад. Л.А.Булаховського, – “загальні і характеристичні для даної національної мови особливості зв’язків між словами і типи об’єднання їх у речення та вищі єдності тією мірою, якою вони мають суто мовні ознаки” [5, с. 4].
Синтаксис української літературної мови – це багате надбання загальнонародної української культури. У різноманітних формах висловлення, що склались у чітку закономірну систему, він “відтворює історичні скарби мислення, переживань і почуттів, а отже, й мовні взаємини всіх поколінь українського народу. В цьому полягає внесок українського синтаксису в скарбницю загальнослов’янської та світової культури мовлення”[20, с. 3].