Граматична структура і функціонування складносурядних речень з єднальними сполучниками

Особливості семантики розділових складносурядних речень суперечать інваріантному комунікативному навантаженню речень спонукальної модальності, бо комунікатор не може одночасно спонукати адресата/адресатів до дій, що за даних конкретних умов взаємовиключаються.

Диференційні ознаки складносурядного речення спонукальної модальності як граматичної одиниці та його підтипів збігаються з диференційними ознаками складносурядного речення розповідної модальності.

Єднальні складносурядні речення спонукальної модальності засвідчені в мовленнєвій практиці нечисленними випадками. Якщо на основі значеннєвих (семантичних) зв’язків між складовими частинами єднальних складносурядних речень розповідної модальності виділяють чотири типи складносурядних речень (єднальні, або власне єднальні; причиново-наслідкові; умовно-наслідкові; результативно-висновкові [9, с. 30], то серед складносурядних речень спонукальної модальності виявлені речення аналізованого типу з власне єднальними та умовно-наслідковими відношеннями між складовими частинами.

Єднальні складносурядні речення спонукальної модальності з власне єднальними відношеннями між складовими частинами виражають часову послідовність перебігу двох предикативних (динамічних чи статичних) ознак, виконання/невиконання яких приписується різним особам. Наприклад: – От ще чого не вистачало! – промовив Сава Йосипович. – Дай йому якийсь сухар, та нехай одчепиться! <…> (П.Автомонов); – Обшкрябуйся швидше, та їдьмо (О.Гончар); Коли Рамп дізнався, що він сидить уже тижнів зо два в буцегарні, то сказав нехотя: – Дайте потиличника, та нехай собі іде!.. (О.Слісаренко).

Наведені приклади, як типові, демонструють двобічний вияв часових відношень між складовими частинами висловлення. Морфологічні репрезентанти предикатів відзначаються однаковим вираженням – формами наказового способу дієслова, однак різними особовими формами, що й становить характерну особливість речень розглядуваного типу.

Типовою є двосуб’єктна спонукальна семантика, яка складається зі значень імператива адресата (прямого чи опосередкованого) та імператива спільної дії або імператива прямого адресата й імператива опосередкованого адресата.

Єднальні складносурядні речення спонукальної модальності з власне єднальними відношеннями можна охарактеризувати як речення закритої структури з позиційно стійкими складовими частинами, оскільки їм притаманна обмеженість сурядного ряду і неможливість трансформації їх складових.

У той же час варто пам`ятати, що єднальні складносурядні речення спонукальної модальності з умовно-наслідковими відношеннями між складовими частинами є такими структурами, в яких перша предикативна частина виражає реальну умову, що передбачає виконання експлікованої в ній спонукуваної дії, а друга предикативна частина вказує на наслідок у разі задоволення умови, тобто позитивного виконання дії, до якої спонукається адресат. Наприклад: – А ти трошки мене обійми, і я не змерзну (У.Самчук); – …Проведи по ньому смичком – і він заграє, мов перша скрипка! (М.Стельмах).

Складові частини умовно-наслідкових єднальних складносурядних речень спонукальної модальності характеризуються позиційною стійкістю і утворюють закритий сурядний ряд.

Слід зазначити, що у межах цього спостерігається різне вираження предикатів. Предикат першої структурної частини завжди виражається однією з можливих форм наказового способу дієслова переважно доконаного виду, а предикат другої структурної частини – дієсловом у формі дійсного способу (майбутній час) доконаного виду. Наприклад: – Наша сила?.. – Скіф шкребе пальцем у своїй руді борідці. – Як тобі розтовкмачити… – І рішуче додає: – Так тому й бути. Дай мені меч або хоча б акінак, і я тобі покажу, де наша сила (В.Чемерис); – Будеш старатись, сумлінним будеш – ніхто тебе в нас не покривдить, – солоденько обіцяла тим часом Ганна Остапівна. – Дозволь собі цілковиту з нами відвертість, і тобі одразу самому ж стане легше… (О.Гончар).

Отже, аналіз єднальних складносурядних речень, зокрема особливостей їх граматичної структури та функціонування, засвідчив, що такі речення належать до найбільш поширених в українській прозі та поезії і, відповідно до ситуації мовлення, можуть виражати різноманітні єднальні відношення- власне єднальні, причиново-наслідкові, перелічувальні та приєднувальні, а отже, й поєднуватись різними сполучниками сурядності.