Граматична структура і функціонування складносурядних речень з єднальними сполучниками

ВИСНОВОК:

Мова, як відомо, існує у двох взаємопов'язаних психічних процесах: в уяві (набір мовних засобів і схем, які зберігаються в людській пам'яті) і в мовленні (творення речень і тексту, що відбивають позамовну дійсність).При цьому мовні засоби — фонеми, морфеми, слова й словоформи — не мають самодостатнього значення: вони існують лише заради мовлення, тобто заради речень і тексту. Усе це лише інвентар, розрізнені елементи, які, щоб за їхньою допомогою передати якесь повідомлення, інформацію, думку, треба ще певним чином організувати, поєднати, використовуючи їхні властивості. Тому у мовленні, визначальну роль відіграє синтаксис.

Аналіз особливостей граматичної форми та функціонування складносурядних речень з єднальними сполучниками засвідчив, що такі речення, які характеризуються яскравою образністю та емоційністю, і ому найбільш вживані у поетичних та прозових творах.

Творячи певне висловлювання, ми оперуємо не просто словами, а різними їхніми формами (тобто словоформами), які об'єднуємо в словосполучення, а ті — спочатку в прості речення, потім, якщо є така потреба, в ускладнені й складні речення; з речень формуємо текст.

Оскільки синтаксис починаючись із словоформи, далі поділяється на синтаксис словосполучення, синтаксис простого, синтаксис ускладненого, синтаксис складного речення та синтаксис тексту, то кожне з цих відгалужень єдиного синтаксису має свої специфічні правила й схеми. Оволодіння ними забезпечує, з одного боку, правильну побудову висловлювань різного типу, чітке й дохідливе передавання власної думки іншим людям, з іншого — правильне розуміння чужих висловлювань.

Отже, головне завдання, яке постає сьогодні перед усіма, хто вивчає українську мову – це навчитись заглиблюватись у багатий світ українського слова, спробувати осягнути його немеркнучу сутність, навчитись розуміти мистецтво слова. Адже мова, як відомо, - це не лише засіб пізнання, знаряддя спілкування й передачі інформації, але й ознака освіченої, всебічно розвиненої людини.

Проведене дослідження не претендує на всебічний розгляд питання синтаксичної нерозкладності речень, що виражають емоції. У роботі є ряд відкритих для подальшого дослідження питань, оскільки розглянуті аспекти названої проблеми не вичерпують усіх її сторін.

Результати даного дослідження можуть бути використані на уроках української мови при вивченні синтаксису, також для уточнення чинних та створення альтернативних навчальних програм з української мови. Окрім того, матеріали дослідження стануть у пригоді фахівцям для удосконалення мовлення.

БІБЛІОГРАФІЯ:

Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. — Москва: Советская энциклопедия, 1966. — 607 с.

Бевзенко С.П. Структура складного речення в українській мові. —К.: КДПІ, 1987. — 79 с.

Березин Ф.М., Головин Б.Н. Общее языкознание. — М.: Просвещение, 1979. — 416 c.

Боднарчук І. Знайомі обличчя. Вибрані новели та оповідання / Упоряд. вступ. стаття Ф.Погребенник. – К.: АТ «Обереги», 1997. – 120 с.

Булаховський Л.А. Питання синтаксису простого речення в українській мові // Дослідження з синтаксису української мови. – К.,1958. – С. 8.

Виноградов В.В. Основные вопросы синтаксиса предложения (На материале русского языка) // История советского языкознания: Некоторые аспекты общей теории языка: Хрестоматия / Сост. Березин Ф.М.:— М.: Высш. школа, 1981. — 451 c.

Виноградов В.В. Избранные труды: Исследования по русской грамматике. — М.: Наука, 1975. — 560 c.

Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. К.:Либідь, 1993.—368 с.

Грищенко А.П. Складносурядне речення в сучасній українській літературній мові. — К.: Наукова думка, 1969.