ЛЕКСИКА

По-друге, кожний мовний звук як фізіологічне явище — це результат роботи людського організму, зокрема органів дихання, ротової порожнини.

І нарешті, звуки мови, крім їх фізико-акустичної та фізі¬ологічної природи, мають власне мовний, лінгвістичний зміст.

Звуків, які може вимовити людина, дуже багато, проте кожній мові властивий певний набір, система звуків, що допомагають розрізняти значення слів.

Звук [л], наприклад, не тільки складова частина слів лад, колобок, легкий, а й самостійна одиниця, що відрізняється від інших звуків української мови, протиставляється їм. У мов¬ному потоці розрізняємо ті найменші звуки, які сприймаються всіма однаково, які усталилися протягом довгого історичного розвитку мови як елементи певної системи.

Наприклад, у мовному потоці в словах жити, живе після приголосного [ж] по-різному вимовляється голосний звук: у першому слові під наголосом це виразний звук [й], в дру¬гому слові перед складом з наголошеним [е] звучить [еи]. В інших позиціях [й] може вимовлятися з різним наближен¬ням до [е], так само як [е] залежно від місця в слові має неоднаковий ступінь наближення до [й].Зокрема, в першому складі мені звучить [й]. Проте це не заважає нам сприймати в слові мені узагальнений звук [е], а в слові живе після приголосного [ж] — узагальнений звук [й]. Це зумовлено системною будовою мови, закономірностя¬ми зв'язків між спільнокореневими словами, усталеними змінами звуків у мовному потоці.

Фонетика (від грецького рhoneticos) — розділ науки про мову, в якому вивчається звукова система мови та зміни зву¬кового складу слів у мовному потоці. Залежно від індивідуальної вимови, від швидкості, темпу мови, навіть від умов, у яких відбувається спілкування, змінюється звучання го-лосних і приголосних звуків. Проте, скільки б не було від¬тінків [а] або [у], скільки б не звучало різних [р], [л], для розуміння значень слів важливо, що в звуковій системі мови є узагальнені [а], [у], [р], [л], які сприймаються всіма, хто го¬ворить українською мовою, однаково.

ОРФОЕПІЯ

26. ОСНОВНІ НОРМИ ЛІТЕРАТУРНОЇ ВИМОВИ

ГОЛОСНИХ ЗВУКІВ

А Голосні звуки в українській літературній мові під наго¬лосом вимовляються чітко, виразно: [наказ], [гордість], [усно], [села], [крица], [лівий].

Для літературної мови характерна також чітка вимова [а], [у]> [і], [о] в ненаголошених складах: [малина], [кувати], [пішоу], [молоко].

У ненаголошених складах [е] вимовляється з наближен¬ням до [й], а [й] звучить подібно до [е]. Наприклад: [сеило], [теиче], [диевйс'].

Проте залежно від місця в слові, від характеру сусідніх звуків наближення [е] до [й] та [й] до [е] не завжди одна¬кове.

Перед складом з наголошеним [е] голосний [й] вимов¬ляється як [еи], а голосний [е] перед складом із наголошеним [і] звучить як [й1]: [теихен'кий], [ми'н'і]. Ненаголошений [й] перед наступним [й] вимовляється виразно [добрий], [чер¬воний].

ГРАФІКА

ГРАФІЧНІ ЗНАКИ

Для передачі усного мовлення на письмі існує певна су¬купність знаків. Це букви алфавіту, знак наголосу, апостроф, дефіс. До графічних знаків належать також засоби пунктуа¬ції — крапка, кома, тире, двокрапка, лапки та ін.