ЛЕКСИКА

Укладено і опубліковано як навчальні посібники для шкіл і вузів також перекладні словники, в яких разом з україн¬ською виступають західноєвропейські мови — англійська, німецька, французька. Серед інших двомовних словників слід згадати великий «Пояьсько-украшський словник» за редак¬цією Л. Л. Гумєцької (К.: .Вид-во АН УРСР, 1958—1960 рр.}. Користуючись двомовними перекладними словниками, слід уважно ознайомитися з основними принципами їх побудови, що викладені у передмовах до словників, а також із списком прийнятих для даного словника скорочень. Щоб уникнути помилок, слід також уважно переглянути всі наведені до потрібного вам слова відповідники і вибрати з них той, що вам найбільше підходить.

4. ОРФОГРАФІЧНІ, ІНШОМОВНІ ТА ІНШІ СЛОВНИКИУ постійному вжитку кожного учня мають бути орфо¬графічні словники, які є необхідним додатком до чинного «Українського правопису». Адже жодний правописний кодекс не може охопити всіх окремих випадків написання десятків тисяч слів та їх форм. Найбільший «Орфографічний словник української мови», який вміщує близько 114 тис. слів, вийшов у світ у видавництві «Наукова думка» в 1975 р. за редакцією С. І. Галоващука і В. М» Русанівського. Видав¬ництво «Радянська школа» регулярно здійснює видання слов¬ників цього типу, менших за своїм обсягом, але спеціально призначених для учнів; ці словники наводять більшу кіль¬кість граматичних форм, показують правильне написання деяких фразеологічних зворотів, потрібних для учнів геогра¬фічних назв тощо. Дуже корисним для школярів є також «Слов¬ник наголосів української літературної мови» М. І. Погріб-ного цього ж видавництва (друге видання — 1964 р.) і слов¬ник-довідник «Українська літературна вимова і наголос» за редакцією М. А. Жовтобрюха (К.: Наукова думка, 1973).

Надзвичайно цінним порадником є «Словник іншомовних слів» за редакцією О. С. Мельничука, виданий у 1974 р. Головною редакцією Української Радянської Енциклопедії. В словнику вміщено пояснення близько 24 тис. слів і тер¬мінів іншомовного походження. Цей словник — науково-популярне видання. У зв'язку з цим він наводить лише най-поширеніші в мові запозичення та слова-інтернаціокалізми. Разом з тим особливу увагу приділено в словнику суспільно-політичній, природничій і технічній термінології, яка тепер вживається і в загальній мові. «Словник іншомовних слів» свідчить про велике місце і вагу лексичних запозичень у сучасній українській літературній мові.

Хоча фразеологічні звороти української мови досить повно представлені, як ми бачили, і в великих загальних словниках — тлумачному та перекладних, існує кілька спеціальних сучас¬них збірок української фразеології. Це насамперед «Фразео¬логічний словник» Н.О.Батюк (К.: Радянська школа, 1966), «Словник українських ідіом» Г. М. Удовиченка (К.: Радян¬ський письменник, 1977) тлумачного типу та «Українсько-російський і російсько-український фразеологічний словник» І. С. Олійника і М. М. Сидоренка (К.: Радянська школа, 1978). Останній словник допомагає читачеві оволодіти фразеологією української і російської мов шляхом зіставлення, усвідомити її специфіку в кожній з цих мов. Видавництво «Наукова думка» в різні роки випустило кілька збірок українських прислів'їв та приказок.

Цінним посібником для середньої школи є «Короткий словник синонімів української мови» П. М. Деркача за редакцією С. П. Левченка (К.: Радянська школа, 1960). Сумнівні випадки написання власних імен та форм по батькові можна перевірити за «Словником власних імен людей» (українсько-російським і російсько-українським), кілька видань якого здійснило видавництво «Наукова думка».

Особливий тип словника (хоч і тлумачного в своїй основі) являє двотомний «Словник мови Шевченка» (К.: Наукова думка, 1964). Словники мови видатних письменників полег¬шують пізнання їх творчої спадщини, допомагають зрозуміти значення мови як форми художньої літератури, виявити й уна¬очнити внесок письменника в загальномовну скарбницю.

Існує також багато галузевих словників — перекладних і тлумачних: медичний, музичний, технічний, ботанічний та ін.

ФОНЕТИКА

План

1. ЗВУКИ МОВИ

1. ЗВУКИ МОВИ

Мова має усну й писемну форми. Усна мова — це потік звуків, за якими людина розрізняє значення слів, зміст ре¬чень. Звук мови є складним явищем. По-перше, як і будь-який інший звук, він характеризується певними фізичними, акустичними властивостями. Природа голосних і при¬голосних звуків, наприклад, залежить від рівномірного чи нерівномірного коливання повітря, яке сприймає вухо люди¬ни, від поєднання голосу й шуму у вимові звуків.