КОРОТКИЙ НАРИС З ІСТОРІЇ ХІРУРГІЇ
КЛЯТВА ГІППОКРАТА
Клянуся Аполлоном, Асклепієм, Гігієною і Панакеєю, і всіма богами і богинями, бе¬ручи їх у свідки, виконувати чесно, відповід¬но до моїх сил і розуміння таку присягу і пись¬мове зобов'язання: поважати особу, що на¬вчила мене лікарського мистецтва, нарівні з моїми батьками і в разі потреби допомагати їй у всьому; її нащадків вважати своїми брата¬ми, і це мистецтво, якщо вони захочуть його вивчати, викладати їм безплатно і без будь-якого договору; настанови, усні уроки і все інше в науці передавати своїм синам, синам свого вчителя і учням, пов'язаним зобов'я¬занням і клятвою за законом медичним, і нікому іншому. Я спрямую режим хворих на їхню вигоду, відповідно до моїх сил і мого розуміння, утримаюся від заподіяння будь-якої шкоди і несправедливості. Я не дам смер¬тельного засобу нікому, хто проситиме його
в мене, і не вкажу шляху до такого замислу;
так само я не дам ніякій жінці абортивного песарія. Чисто і непорочне провадитиму своє життя і творитиму своє мистецтво. Ні в яко¬му разі я не робитиму вигину у хворих на ка¬м'яну недугу, полишаючи це людям, які зай¬маються цією справою. В який би дім я не зайшов, я ввійду туди для користі хворого, далекій від усього зловмисного, неправедно¬го і згубного, особливо від любовних справ з жінками і чоловіками, вільними і рабами.
Що б під час лікування — а також і без лікування — я не побачив і не почув про жит¬тя людини, чого не слід коли-небудь розго¬лошувати, я мовчатиму, вважаючи такі речі таємницею. Мені, який непорушне виконує клятву, нехай буде щастя в житті і в мистецтві і слава поміж усіх людей на вічні часи; тому, хто порушить або дасть нещиру клятву, нехай буде протилежне цьому.
Вчення Гіппократа відіграло велику позитивну роль у подальшому розвитку медицини. Основні його принципи, іншими словами, спадщина давньо¬грецької медицини класичного періоду, застерігала лікарів проти помилок, од¬нобічних захоплень, яких було немало протягом багатовікового розвитку ме-дицини.
Питанню деонтології в процесі на¬вчання студентів повинна приділятися велика увага. У довгому і складному процесі їхньої лікарської освіти настає важливий і відповідальний момент, коли вони вперше вступають у клініку, складний і драматичний світ хворої людини. Нову сторінку пізнання його вона відкриває перед ними. Вперше переступаючи поріг клініки, студенти зустрічаються з хворим, а це є серйоз¬ною подією в процесі їхнього навчан¬ня. І залежно від того, як із самого початку складуться стосунки з колега¬ми, хворими, родичами хворих, і буде багато в чому залежати їх подальша лікарська доля.
Аби стати добрим фахівцем, по¬трібна не лише хороша спеціальна підготовка. Хворий довіряє лікареві найдорожче, що у нього є, — своє здо¬ров'я, а іноді й життя. Авторитет лікаря забезпечується насамперед знанням
своєї дисципліни, високою професій¬ною майстерністю. Але це лише один бік справи. Мало бути лише хорошим фахівцем. Хворий повинен бути впев¬неним, що лікар не лише може йому допомогти, але й постарається зроби¬ти все в цьому напрямку, що дозволя¬ють сучасні досягнення медицини й власний досвід. Надія на одужання до¬мінує в помислах і відчуттях хворого під час хвороби. Хворий прагне відчути, що лікар поділяє цю надію, пілкуєть-ся про нього. Природно, це стосуєть¬ся не тільки лікарів, а й усього медич¬ного персоналу. Від нього залежить, яка атмосфера оточуватиме хворого в хірургічному закладі. Кожен із нас хворів, і всі ми думали про одне і те саме — як швидко одужати. Лікар по¬винен розуміти психічний стан хворо¬го. Він зобов'язаний поводитися так, щоб своїми діями і словом не нашко¬дити хворому, не зумовити відчуття тривоги, непевності в майбутньому, пригніченого емоційного стану.
У той же час треба пам'ятати, що довір'я хворих само по собі не прихо¬дить, його треба заслужити, завоюва¬ти гуманним ставленням. Справжньо¬го лікаря хворі зустрічають з надією і любов'ю. Розповідають, що під час облоги Севастополя солдати несли зхворого підвищилася температура? Хто не їздить відвідувати тяжкохворих уве¬чері і вночі і не відчуває моторошного страху перед тим, як увійти в палату, — живий хворий чи помер? Хто з хірургів, переборовши смертельне за¬хворювання, провівши ризиковану опе¬рацію і, бачучи, що хворий врятова¬ний, не готовий ридати від щастя? Лише витримка дозволяє ридання від щастя замінити невимушеною веселою посмішкою. Ні, хай не кажуть про бай-дужість. Хірургам притаманний спо¬кій, і ним вони можуть пишатися, бо спокій, і тільки він, дає можливість урятувати хворого. Але чого коштує цей спокій, як дістається він хірургам, хай краще їх не запитують, вони все одно не скажуть".
Професія хірурга ставить певні ви¬моги до нього. У медичній літературі багато написано про те, яким має бути лікар-хірург.