КОРОТКИЙ НАРИС З ІСТОРІЇ ХІРУРГІЇ

У Франції 1367 р. було дозволено робити секцію трупів страчених людей.

Середні віки в Європі характеризу¬ються занепадом науки. У той час най¬більшого розвитку здобула арабська ме¬дицина. На жаль, релігійні забобони арабів заважали розвиткові оператив¬ної хірургії. Багато досягнень стародав¬ньої культури, в тому числі й хірургії, було забуто.

Видатними представниками арабсь¬кої школи були Абулькасем (початок XII ст.) і Їбн-Сіна (980-1037), що відо¬мий у Європі як Авіценна. Перший наголошував на ролі повітря у зараженні ран, широко використовував примітив¬ний "мурашиний" шов кишок; як кро-воспинний засіб застосовував розпечене залізо, відзначав значення вина як знезаражувального засобу.

Мал. 1. Гіппократ (460—377 р. до н. е.)

Ібн-Сіна написав багато праць з ме¬дицини, серед яких найбільшою попу¬лярністю користувався його "Канон лікарської науки". Він залишив чис¬ленні праці з різних галузей знань: філо-софії, математики, фізики, астро¬номії, хімії та ін. Був великим ученим, і його ім'я справедливо може бути по¬ставлене поряд з такими корифеями науки, як Гіппократ і Гален.

У середні віки в країнах Західної Європи розвиток медицини і хірургії почався в Італії і Франції, дещо пізніше — в Англії і Німеччині. Важливим кро¬ком щодо цього було відкриття універ¬ситетів у Падуї, Салерно, Кембріджі і Оксфорді (XIII ст.), Празі, Відні, Кра¬кові (XIV ст.), Лейпцігу (XV ст.).У той час офіційна університетська наука визнавала лише внутрішню медицину. Хірургія в більшості універ¬ситетів не викладалася. Лікарі, які за¬кінчували навчання, повинні були при-сягти, що не будуть займатися хірур¬гією. Нею займалися цирульники і пра¬цівники лазень без будь-якої спеціаль¬ної підготовки. Рівень хірургії дуже знизився — до рівня ремесла, займа-

грудній клітці, легенях, серці є вели¬ким досягненням. Щороку тисячі лю¬дей рятують хірурги від неминучої смерті.

XX ст. дало світові великих учених. Імена Федорова, Оппеля, Спасоку-коцького, Бакулєва, Кера, Кйорте, Тренделенбурга, Лексера, Зауербруха, Більрота, Кохера, братів Мейо, Край-ля та багатьох інших учених пов'язані з великими досягненнями у різних ділян¬ках хірургії.

1 хоча багато ще в питаннях і про¬блемах сучасної хірургії вимагає подаль¬шого удосконалення, всебічного ви¬вчення, вже зараз вона досягла такого розвитку, про який наші вчителі і по¬передники могли лише мріяти.

Чому завдячує хірургія останніх

років свій бурхливий розвиток? Пе¬редусім досягненням у галузі природо¬знавства і техніки. У своєму рухові впе¬ред вона широко використовує нові відкриття в галузях біології, анатомії, фізіології, фармакології, хімії, елект¬роніки та інших наук.

Винятковий вплив на розвиток хірургії має впровадження в хірургічну практику нових методів знеболення, які дають можливість проводити складні втручання з мінімальним ризиком, но¬вої медичної апаратури й інструментів. Сучасний досвідчений хірург це — лікар із широким світоглядом, який поєднує хірургічні знання зі знаннями фарма¬кології, фізіології, терапії, анатомії, біохімії та ін.

РОЗВИТОК ХІРУРГІЇ В УКРАЇНІ

У Київській Русі медицини, яку б очолювали лікарі, не було. У містах серед представників різних професій були особи, які займалися лікуванням. Для більшості з них воно було не ос-новним, а додатковим заробітком. Лише із збільшенням населення міст (за часів найбільшого розвитку населення стародавнього Києва досягло 100 ти¬сяч) з'явився попит на медичну допо-могу, що сприяло виділенню значної кількості людей, для яких лікувальна справа стала основною професією, ча¬стіше спадковою. Основою знань цих лікарів-ремісників був віковий досвід народної емпіричної медицини з еле¬ментами містичного характеру. Вже у ці часи окремі з них "спеціалізувалися" на лікуванні ран, переломів, пусканні крові (рудомети), інші — на замовлянні зубів (зубоволоки), лікуванні очей, родопомочі тощо.

У ранніх збірниках законів ("Руська правда", XI ст.) згадується про лікарів і винагороду їм за лікування.