КОРОТКИЙ НАРИС З ІСТОРІЇ ХІРУРГІЇ
Як можна судити з досліджень мумій і папірусів, за 1000 років до нашої ери стародавні єгиптяни уміли виконувати ампутацію, розкривати черепну порож¬нину і проводити інші складні втручан¬ня, застосовуючи при цьому для знеболення настій кореня мандрагори чи індійських конопель.
Не меншого розвитку досягла хірур¬гія у Стародавньому Китаї. Низка по¬ложень китайської медицини зберігала¬ся тривалий час, а методи голковколю¬вання і досі не втратили значення.
Стародавні асирійці, вавілонці відзначалися високим рівнем культури, медицини, в тому числі й хірургії.Хірурги того часу вже проводили складні операції, за успішне виконан¬ня яких вони отримували високу вина¬городу. Щоправда, за негативні на¬слідки їх вони каралися. У папірусах того часу писалося: "Якщо лікар вико¬нує у кого-небудь серйозну операцію бронзовим ножем і спричинить хворо¬му смерть, якщо він, знімаючи у кого-небудь катаракту, пошкодить око, то він карається відрізуванням руки".
Солідні наукові праці з медицини (в тому числі й хірургічні) знайдено в Ста¬родавній Греції. Авторитет грецьких учених був непохитним у всіх країнах світу протягом багатьох сторіч.
Незважаючи на заборону розтину трупів (з релігійних переконань, а та¬кож через відразу), хірургія у Греції до¬сягла великого розвитку.
Говорячи про хірургію стародавніх греків, ми не можемо не назвати відо¬мого лікаря того часу Гіппократа (мал.1). Не маючи точних відомостей про анатомію і фізіологію людини, Гіппократ емпірично заклав початкові основи наукової хірургії. Він розробив раціональні для того часу методи ліку¬вання ран, переломів, описав правець, виділив сепсис, вправляв вивихи тощо. Перед виконанням операції Гіппократ вимагав від лікарів скрупу¬льозної чистоти, ретельного гоління операційного поля. Підчас проведен¬ня оперативних втручань він застосову¬вав переварену і профільтровану воду, чисте полотно, губки, сухе листя, вино, галун і солі міді. При переломах виконував іммобілізацію за допомогою шин, витягання. Оперував Гіппократ інструментами з міді, бо сталі у той час греки не знали.
Наскільки серйозно ставився Гіппо¬крат до лікарської діяльності, свідчить один із його афоризмів: "Vita brevis, ars longa, tempus praeceps, experimentum periculosum, judicium difficile" ("Життя коротке, мистецтво довге, час скороминучий, досвід небезпечний, рішення тяжке").
Між цим афоризмом та пізнішим висловлюванням школи Асклепіада (126—56 р. до н.е.), що мистецтво ко¬ротке, а життя довге, є велика різни¬ця. З того наукового нігілізму учень Асклепіада Тессалус робить висновок, що медицину можна вивчити за б міс. Тож не дивно, що випускників цієї школи називали "ослами Тессалуса".
Після завоювання Греції римляна¬ми починається занепад грецької куль¬тури і економіки. Центром науки у цей час стає Рим. Розвиток медицини тут пов'язаний з іменами Цельса (25 р. до
Н.Є.—50 р.н.е.) і Галена (130—210 р. н.е.) Хоча Цельс не був професійним лікарем, у його працях знаходимо опис перев'язування судин, визначення чо¬тирьох ознак запалення ("Notae veraeinflammationis sunt quatuor: rubor et tumor, cum cabole et dolore"): є чотири ознаки справжнього запалення — по¬червоніння та опух з жаром і болем.
Гален зупиняв кровотечу за допомо¬гою не лише перев'язування судини шовковими нитками чи струною, але й скручування. Він першим вивчив ме¬ханізм утворення кісткового мозоля.
Галенові належать анатомічні атла¬си, написані на підставі секції мавп і свиней і лише випадково — людських трупів. Отож не дивно, що в них бага¬то неточностей.
Недостатній розвиток у цей час ана¬томії часто пояснюють ворожим став¬ленням церкви до розтину трупів лю¬дей. Однак це не відповідає історичній правді. Професор Московського уні¬верситету Л.Мороховіц у своїй праці "Історія і співвідношення медичних знань" писав: "Заборона робити розтин трупів стосувалася лише монахів. Світським людям папи не забороняли виконувати секції, на що вказують ста¬тути багатьох університетів".
Мікеланджело Буонарроті у монас¬тирі св. Духу у Флоренції з дозволу на¬стоятеля мав спеціальне приміщення для трупів.