КОРОТКИЙ НАРИС З ІСТОРІЇ ХІРУРГІЇ
За грецькими зразками при монас¬тирях і великих церквах, передусім при Києво-Печерському монастирі, влаш¬товуються притулки для хворих та інвалідів. Серед монахів виділяються особи, які спеціально присвячують себе піклуванню про хворих і їх лікування. Звичайно, вони найпершими ліками вважали молитви, але вдавалися й до засобів народної медицини.
"Києво-Печерський патерик" доніс до нас відомості про монаха Агапіта, що в XI ст. лікував у Києво-Печерській лаврі.
Першим визначним лікарем-жінкою України була онука Володимира Моно-маха — Євпраксія Мстиславівна, яка народилася у 1108 р., виховувалася при княжому дворі і здобула енциклопедич¬ну освіту. Вона почала свою лікарську діяльність молоденькою дівчиною і ус¬пішно лікувала хворих з усього Києва. Після одруження з візантійським ца-
тологія, лікування венеричних, шкір-них хвороб, захворювання зубів були в компетенції цирульників.
Крім цехових цирульників, у великих містах медичною практикою займалося багато осіб, які в цехи з тієї чи тієї при¬чини не входили. Називали їх "партача¬ми" (приватниками). Між цими група¬ми постійно велася боротьба.
Після скасування кріпацтва справа медичної допомоги сільському населен¬ню була зосереджена в земських упра¬вах, де керівна роль належала поміщи¬кам-дворянам. В Україні земство спо¬чатку було введене на лівобережжі і тільки в 1905 р. — на правобережжі.
Значне поширення в селах різних епідемічних захворювань, велика смертність населення, особливо дітей, змусили новостворені земські управи звернути увагу на медичну справу. Для обслуговування сільського населення стали запрошувати лікарів. Вони по¬винні були подавати медичну допомогу з усіх галузей медицини, в тому числі й хірургії. Лікарі ці пізніше сфор¬мувалися у таких видатних хірургів, як О. Богаєвський, Б. Козловський, Л-Малинівський.
Земська хірургія сприяла проник¬ненню хірургічної допомоги в широкі маси населення. У невеликих земських лікарнях формувалися видатні хірурги, які проводили складні операції.
У 1805 р. Східна Україна дочекалася свого власного університету, який від¬крили в Харкові. До його складу вхо¬див медичний факультет. У 1834 р. відкрито університет у Києві. Тут у 1844 р. організовано перші терапевтич¬но-хірургічні клініки.
У складі професорів медичного фа¬культету Харківського університету в першій половині XIX ст. було мало ви¬датних фахівців. Більшість із них були посередніми викладачами, які обмежу¬валися читанням лекцій за записками, зміст яких не змінювався багато років, дисципліни викладались лише теоретич¬но. Ще у 1850—1855 рр. патологію, хірургію викладали латинською мовою, що утруднювало засвоєння цих дис¬циплін студентами. Такі лекції вони
мало відвідували. У лекційному журналі викладача патології і терапії професора І. Рейпольського є такий запис: "Лек¬ція відбулася, але слухачів не було".У другій половині XIX ст. хірургічні клініки медичних університетів Харкова і Києва стають справжніми осередками хірургічної науки і практики в Україні. Викладання хірургії тут пов'язане з іме¬нами таких відомих учених, як В. Гру¬бе, В. Караваєв (мал.4), Ю.Шима-новський, М.Волкович (мал.5) та ін.
У 1865 р. відкрито університет в Одесі.
Через шість років після заснування у Київському університеті було відкри¬то медичний факультет. Організовано терапевтичну і хірургічну клініки на 20 ліжок кожна, що відразу позитивно позначилося на діяльності новостворе-ного факультету. А найголовніше — провідні кафедри медичного факульте¬ту очолили видатні вчені.
Протягом 48 років кафедру хірургії на медичному факультеті при Київ¬ському університеті очолював учень М. Пирогова В. Караваєв.
У співдружності з В.Караваєвим пра¬цював талановитий хірург і вчений Ю. Шимановський, який викладав хі¬рургічну анатомію і оперативну хірургію.