Застосування мінеральних вод при виразковій хворобі та хронічному гастриті

Загальна тривалість Шуркового травлення залежить насамперед від складу та характеру їжі. При природному вигодовуванні у здорової дитини залишків грудного молока в шлунку немає вже через 2-3 год.; коров’яче молоко виявляють протягом тривалішого часу – через 3-4 год.

З шлунка їжа надходить у першу петлю тонких кишок, що дістала назву дванадцятипалої кишки в зв’язку з тим, що вона приблизно в 12 раз довша від ширини пальця. В дванадцятипалу кишку впадають вивідні протоки двох великих залоз: підшлункової і печінки. Перша з них виділяє підшлунковий сін, а друга – жовч. У дванадцятипалій кишці під дією підшукового соку відбуваються дуже важливі процеси розщеплення поживних речовин.

Найдовша частина травного каналу – це тонкі кишки. В слизовій оболонці тонких кишок є безліч маленьких залоз. Вони виділяють кишковий сік. В тонких кишках закінчується розщеплення поживних речовин і всмоктуються у кров продукти розщеплення. Неперетравлені рештки їжі надходять з тонких кишок у товсті.

В товстих кишках збираються перетравлені рештки їжі, які мають бути видалені з організму. Біля місця, де тонкі кишки переходять у товсті, розміщена сліпа кишка, що має форму мішка. Від сліпої кишки відходять донизу червоподібний відросток – апендикс. У травоїдних тварин апендикс довгий і місткий. Він відіграє важливу роль в розщепленні важко-перетравлюваної рослинної їжі.

Проникнення в апендикс людини хвороботворних мікроорганізмів або частинок перетравлюваної їжі може викликати захворювання – апендицит. Загострення апендициту іноді загрожує життю людини. Тоді хворому роблять операцію: виділяють апендикс. Часто у видалених апендиксах знаходять вишневі, виноградні, яблучні і рідше сливові кісточки, лузгу соняшника (насіння). Тому треба пильнувати, щоб разом з їжею не проковтнути неїстивних твердих предметів.

Товсті кишки закінчуються прямою кишкою, через яку з організму виводяться неперетравлені рештки їжі.

Травлення в порожнині рота. Ковтання

У ротовій порожнині відбувається не тільки механічне подрібнення їжі. В ній починається розщеплення крохмалю під впливом травного соку – слини.

Слина виділяється в порожнину рота людини, через вивідні протоки трьох пар великих слинних залоз і з численних дрібних залоз.

Видатний російський фізіолог І.П. Павлов розробив метод накладання фістул на слинні залози тварин. Фістула – це отвір, що виходить на поверхню тіла людини або тварини, який виникає в результаті хвороби або робиться хірургічним способом; через фістулу виділяється та чи інша рідина, що утворюється в організмі. Як же роблять операцію?

Отвір, крізь який протока однієї із слинних залоз впадає у ротову порожнину, вирізують з кусочком слизової оболонки, яка його оточує. Потім звільняють протоку по всій її довжині з тканин, в яких вона лежить, і виводять з порожнини рота назовні крізь отвір протоки, пришивають до шкіри щоки. Тепер слина витікає з залози не в порожнину рота, а назовні.

Всі інші слинні залози оперованого собаки виділяють слину в ротову порожнину в кількості, достатній для змочування їжі і розщеплення крохмалю, що в ній міститься.

У собаки, на відміну від людини, слина не виділяється безперервно, а тому на собаці зручно вивчати причини, що викликають слиновиділення. Поки собаці зручно вивчати причини, що викликають слиновиділення. Поки собаці не дають їжі, слина крізь фістулу не виділяється. Але досить їжі попасти в ротову порожнину тварини, як з фістули починає капати слина. І.П. Павлов вияснив, що слина виділяється рефлекторно.

Дія їжі подразнює рецептори, розміщені на язиці і в слизовій оболонці, що вистилає порожнину рота. В них виникає збудження, яке проводиться по відростках доцентрових нейронів в центр слиновиділення, який знаходиться в довгастому мозку. Тут збудження передається на відцентрові нейрони, проводиться по їх відростках до слинних залоз, і вони починають виділяти слину. Така є дуга найпростішого слиновидільного рефлексу.Спостереження над фістульними собаками показали, що слина може виділятися в них не тільки під час їди, а й тоді, коли їм тільки показують або дають понюхати їжу. Такі рефлекси відкрив І.П. Павлов. Він назва їх умовними рефлексами. Умовні слиновидільні рефлекси є і в людини. Коли ми бачимо смачну їжу, відчуваємо її запах або чуємо із сусідньої кімнати побрязкування посуду, у нас виділяється багато слини. Умовні рефлекси у тварин і людей не природжені, а набуваються протягом життя. Цим умовні рефлекси відрізняються від безумовних, які передаються потомкам від батьків. До безумовних рефлексів належить, наприклад, слиновиділення, коли їжа попадає в ротову порожнину, чхання. Кашель. Слина, що виділяється в ротову порожнину, змочує подрібнену зубами їжу.