Функції і роль менеджменту персоналу в управлінні пдприємством (на прикладі швейної фабрики)
Такий багатогранний об'єкт може вивчатися багатьма науками — соціологією, індивідуальною і соціальною пси¬хологією, ергономікою, фізіологією, правом, економікою праці тощо. Від цих наук наука управління персоналом відрізняється власним предметом дослідження.
Предметом вивчення науки управління персоналом — процес укомплектування організацій працівниками, їх розвитку, оціню¬вання і стимулювання, формування високоефективних колек¬тивів, стратегічного та оперативного управління окремими працівниками та їх групами.
Під час дослідження процесів управління персоналом використовують загальнонаукові і специфічні методи: си¬стемний підхід, спостереження, синтез, індукцію і дедук¬цію, моделювання, експериментування, анкетування, ін¬терв'ювання, вивчення документів, статистичні вибірки, соціометричні дослідження тощо.Наука управління персоналом як самостійна сфера дослідницької діяльності спрямована на продукування нових знань про: людину як суб'єкт трудової діяльності з її психологічними, фізіологічними і діловими якостями; стратегічне та оперативне планування чисельності і структури персоналу; методи добору і розстановки кад¬рів з метою найефективнішого використання трудового потенціалу організації; методи управління працівни¬ками та їх групами у процесі виробничої діяльності; професійну орієнтацію й адаптацію працівників; налаго¬дження соціального партнерства в організаціях; оціню¬вання й атестування персоналу; управління розвитком персоналу; управління плинністю кадрів; мотивування і стимулювання працівників; організацію роботи служб персоналу.
Необхідність наукових підходів до управління персо¬налом зумовлена суттєвими змінами у трудовій орієнтації найманих працівників, які дедалі частіше розраховують не просто на певні посади, а й на кар'єрне зростання. Не менш важлива для них гарантія постійної зайнятості в об¬раній організації. Все це свідчить про необхідність вироб¬лення в організації цілеспрямованої кадрової політики, науково обґрунтованої системи добору і розстановки кадрів, використання їх потенціалу для взаємної користі організації та працівників.
Як свідчать дослідження, важливим чинником ре¬алізації економічних стратегій організацій є якість персо¬налу. Адже нерідко людський чинник є продуктивнішим за фінансовий і матеріальний. Цим обумовлені піклуван¬ня про постійне підвищення кваліфікації працівників (для 90% організацій внесок персоналу в їхні здобутки найвагоміший); усвідомлення значення людського чинни¬ка у забезпеченні конкурентоспроможності організацій (від персоналу значною мірою залежать підвищення якості продукції, гнучкість і оптимальність виробничого циклу, терміни поставок).
Проблеми наукового управління персоналом акту¬альні для всіх організацій, однак у великих вони виявля¬ються найвідчутніше. Адже в управлінні кадрами їм дово¬диться долати значні організаційні (зумовлені складною побудовою, складним функціонуванням, необхідністю у зв'язку з цим розмежування власності і управління, де¬централізації влади, координації дій і контролю резуль¬татів), соціальні (сучасна велика організація як елемент соціуму покликана займатися проблемами персоналу, невластивими для малих і середніх організацій, де пере¬важають прямі контакти), психологічні (у великих ор¬ганізаціях окрема людина губиться на тлі інших пра¬цівників; анонімність особистісних відносин породжує невдоволення, знижує інтерес до виконуваної роботи, що негативно впливає на ефективність і якість праці) пробле¬ми. Подібні проблеми проявляються, але з іншою гостро¬тою, і в управлінні персоналом малих і середніх ор¬ганізацій.
Отже, діяльність сучасних виробниче-господарських організацій неможлива без використання наукових підходів до відбору, розстановки і використання одного з найважливіших ресурсів динамічного їх розвитку — пер¬соналу.
Системний підхід в управлінні персоналом організації
Більшість сучасних концепцій управління основуєть¬ся на системному підході до розуміння організацій і уп¬равління ними, згідно з яким організація розглядається як система — комплекс складових у взаємодії, яка формує їх цілісність стосовно навколишнього середовища.
Система — певна сукупність елемент/в, як/утворюють єдине ціле, наділене особливостями, відсутніми в його складових.
Елементом системи можуть бути матеріальний об'єкт, поняття, властивість або елементне відношення. Кри¬терієм ідентифікації цих елементів є наявність у кожного з них самостійної поведінки.
Найважливішою особливістю системи є наявність у неї таких якостей, які не можуть бути досягнуті простим підсумовуванням якостей її складових. Оскільки частини системи як цілого підпорядковані їй, їх називають підсис¬темами. Отже, підсистема є елементом системи чи групою цих елементів. Це означає, що будь-яка система може бу¬ти підсистемою більш високої ієрархічної системи.