МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМ КОЛЕКТИВОМ

Таким чином, впливом на безпосередні інтереси об'єк¬та управління створюється механізм його орієнтації на найбільш ефективний режим роботи без повсякденного і безпосереднього втручання зверху. До складу економічних методів управління належать організаційно-виробниче планування, метод комплексних цільових програм, комерційний розрахунок, система еко¬номічних регуляторів господарської діяльності.

Під плануванням розуміють продуману підготовку майбутньої діяльності, систематично орієнтовану на ці¬лі організації чи підприємства. Економічне планування полягає у розробці системи показників, які є найбільш важливими, визначальними показниками господарської діяльності. Ці показники охоплюють усі сфери діяльнос¬ті підприємства чи організації: виробництво, реалізацію, закупівлю сировини, матеріалів та товарів, фінанси, за¬паси товарів і матеріалів, робочу силу та ін.

Планування як метод управління характеризується рядом специфічних ознак:

1)цільовою спрямованістю, оскільки кожен показ¬ник вказує виконавцям, яких результатів діяльності ба¬жано досягти;2)конкретною адресною спрямованістю, оскільки планове завдання завжди конкретно адресоване якомусь виконавцю (працівнику, групі працівників, колективу в цілому);

3)часовим інтервалом дії (рік, квартал, місяць, де¬када чи інший проміжок часу).

Система планування господарської діяльності в ко¬лишньому СРСР мала позитивні і негативні сторони. До позитивних сторін планування слід віднести: внесен¬ня за допомогою плану елемента свідомого програму¬вання комплексу дій для досягнення поставлених цілей; розробку основ методології планування на різних щаб¬лях і в ланках управління; уніфікацію системи показни¬ків планів та деякі інші.

Разом з тим для соціалістичного планування були ха¬рактерні і значні недоліки, які багато в чому зводили ефект планування нанівець. Це директивність планових завдань і відсутність гнучкості планів, волюнтаристський підхід до визначення показників плану, надмірна дета¬лізація планів і регламентація діяльності підприємств та організацій, недостатня розробка методології плану¬вання господарської діяльності на рівні підприємств і організацій та ін. В результаті не були виконані планові завдання жодної п'ятирічки в масштабах всього СРСР, Перша група — програми народногосподарського рів¬ня, включаючи соціально-еконо-мічні, програми розвитку зовнішньоекономічних зв'язків та ін.

Друга група — це програми галузевого та регіональ¬ного рівня, а також міжгалузеві програми по окремих об'єктах. До них належать науково-технічні програми, про¬грами виконання великих дослідно-конструкторських робіт, будівництва та введення в експлуатацію важливих підприємств і споруд та ін.

До третьої групи відносять програми розвитку під¬приємств, а також програми, які координують розробку та впровадження окремих видів машин, технологій, ус¬таткування, приладів.

Структура КЦП повинна відповідати їх призначенню, ролі, яку вони викопують у забезпеченні загальної ефек¬тивності господарської діяльності.

У кожній програмі повинні бути відображені:

стан проблеми, основні передумови її програмного ви¬рішення;

головна мета програми, її місце в загальній системі цілей галузі чи підприємства;

система цілей та основних завдань програми;

цільові показники, які розкривають кінцеві резуль¬тати реалізації програми;

шляхи досягнення цілей програми, система програм¬них заходів;