МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМ КОЛЕКТИВОМ

Норми, які приймаються громадськими організація¬ми, діють у межах відповідних організацій. Однак мож¬ливі і винятки з цих правил, коли нормативні акти готу¬ються і видаються спільно державними і громадськими органами і набувають одночасно і правового, і громад¬ського характеру. Такими є, наприклад, норми права, що регулюють оплату і охорону праці, пенсійне забезпечен¬ня та ін. Діяльність громадських організацій регулюється нормативними актами різного походження. Йдеться насамперед про акти, які визначають статус тих чи ін¬ших громадських організацій (наприклад, Закон Украї¬ни «Про споживчу кооперацію»).

Однак більшість актів, що регулюють управлінські відносини в громадських організаціях, розробляється ними самими. Такі акти об'єднуються у три групи: ста¬тути громадських організацій; положення про окремі гро¬мадські організації; постанови з окремих питань діяль¬ності громадських організацій; інструкції громадських організацій.

Так, об'єм компетенції і правовий статус органу уп¬равління споживчої кооперації фіксується в Статуті коо¬перативної організації та в Положенні про ці органи. В цих документах містяться інструктивні та методич¬ні матеріали, які передбачають передусім загальні зав¬дання і підпорядкованість відповідного органу і те, на що мають право і зобов'язані робити кожний підрозділ і кожен керівний працівник. Все це передбачає формування в організаційних структурах управління зв'язків між і суб'єктами правовідносин (як у горизонтальному, так і у вертикальному розрізі), регулювання взаємовідносин всередині управлінського апарату, між різними органами та їхніми структурними підрозділами, між керівником та підлеглими, між органами управління (посадовими особами) і пайовиками, регламентування застосування відповідальності для забезпечення законності в діяльно¬сті системи.

Виконання норм, розроблених громадськими організаціями, гарантується авторитетом цих організацій, а також деякими формами примусу, передбаченими нормативними документами, що визначають статус цих організацій.

Постійно зростаючого значення у регулюванні управ¬лінських відносин набувають норми моралі. Під мораллю, як відомо, розуміють правила (принципи) поведін¬ки людей, які стосуються сфери взаємовідносин між ни¬ми, а також взаємовідносин їх з суспільством.

Норми моралі, на відміну від норм права, підтриму¬ються авторитетом громадської думки і, як правило, їх додержання грунтується на власних переконаннях. Чим більшого визнання в управлінні набувають ці нор¬ми, тим воно досконаліше. У цьому зв'язку досить пос¬латися на такий соціальний феномен, як громадська думка, яка значною мірою грунтується на нормах мора¬лі. Громадська думка виявляється у специфічній формі колективного судження суспільства, класу чи соціальної групи, виражаючи їх ставлення до певних явищ, і фактів соціальних систем, а також вчинків окремих людей.

Як інструмент регулювання відносин управління гро¬мадська думка цінна тим, що вона завжди звернена до особистості як члена суспільства і вимагає від неї від¬повідальності перед суспільством і соціальною системою, в якій вона працює. Тим самим здійснюється вплив на психічний стан людини, її емоції і волю, сприяючи ви¬робленню у неї бажаних ціннісних орієнтацій.

На нинішньому етапі розвитку соціальних систем у нас і за рубежем помітна тенденція до зростання зна¬чення норм .моралі, а також норм, розроблюваних гро¬мадськими організаціями в умовах поступового скоро¬чення сфери застосування правових норм. У зв'язку з цим виникає проблема доцільного вибору соціальних норм у кожному конкретному випадку з врахуванням ситуації і особистих якостей виконавця, характеру йо¬го інтересів та сфери діяльності.Соціальне регулювання — це заходи щодо підтри¬мання соціальної справедливості у колективі та удоско¬налення соціальних відносин між працівниками. Засобами соціального регулювання є колективні до¬говори, угоди, контракти, взаємні зобов'язання, прави¬ла внутрішнього розпорядку, статути (в частині, що ре¬гулює поведінку службових осіб), правила етикету, ри¬туали. Сюди також відносять черговість задоволення соціальних потреб залежно від трудового стажу, вироб¬ничої активності працівників тощо.

Соціальне регулювання спрямоване на стимулюван¬ня колективної, особистої ініціативи працівників та ін¬тересу їх до праці.

Стимулювання колективної ініціативи здійснюється різними шляхами. Це ознайомлення працівників з істо¬рією підприємства, його кращими працівниками та їх¬німи заслугами, наслідування добрих старих традицій та створення нових, прагнення до того, щоб працівники дорожили маркою підприємства, досягали високої якості праці, підвищували кваліфікацію;

Велике значення надається стимулюванню особистої ініціативи за допомогою моральних стимулів.