МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМ КОЛЕКТИВОМ

До методів соціального управління належать соці¬альне прогнозування, соціальне нормування, соціальне регулювання та соціальне планування.

Соціальне прогнозування використовується для ство¬рення інформаційної бази розробки планів соціального розвитку та застосування методів соціального впливу у конкретному трудовому колективі. Параметри соці¬ального прогнозу включають такі показники: вікові і ста¬теві зміни в колективі; зміни загальноосвітнього та квалі¬фікаційного рівня працівників; зміни в матеріальному забезпеченні та в побутових умовах працівників; дина¬міку-співвідношення фізичної і розумової праці та ін.

Соціальне нормування як метод управління полягає у наявності таких соціальних норм, які встановлюють по¬рядок поведінки окремих осіб і їхніх груп у колективі. Під нормою звичайно розуміють певний, .визнаний обо¬в'язковим, порядок, правило. Відповідно до цього соці¬альні норми регулюють різні сторони господарського. і соціального життя колективу і підпорядковують їх єдиним цілям та завданням, які визначені характером виробничих відносин та призначенням системи.

Соціальні норми відображають певного роду інтере¬си—суспільні, класові, колективні та групові. Головне і безпосереднє завдання цих норм — погодити всі види інтересів. Оскільки інтереси визначають спрямованість поведінки окремих людей і їхніх груп, то взаємне узгод¬ження суспільних та особистих інтересів має вирішальне значення для функціонування механізму регулювання управлінських відносин. Вирішити це завдання досить складно, оскільки зв'язки між інтересами різних рівнів і різних видів далеко не однозначні і, як правило, являють собою складну комбінацію і нерідко можуть вияви¬тися .взаємно суперечливими.

Соціальне управління грунтується на використанні великої різноманітності соціальних норм, оскільки різно¬манітні регульовані ними відносини людей і соціальних систем. Проте вони можуть бути згруповані за ознакою формування та реалізації їх. Розрізняють норми права, норми моралі і авторитет громадської думки. Інакше ка¬жучи, управлінські відносини регулюються трьома вида¬ми соціальних норм: 1) юридичними (правовими) норма¬ми, які встановлюються або санкціонуються державою; 2) суспільними (неюридичними) нормами, які вста¬новлюються громадськими організаціями і товариства¬ми; 3) нормами моралі, які формуються в свідомості лю¬дей у процесі виховання і життєдіяльності їх.

Класифікація соціальних норм може бути здійснена і за іншими ознаками: залежно від типу і виду взаємо¬відносин, що регулюються, ступеня обов'язковості норм, способу їх утворення і механізму дії, ступеня формаліза¬ції, характеру виникнення (спонтанно чи свідомими дія¬ми), охоплюваної ними сфери цінностей (політичні, релі¬гійні, правові, культурні, моральні, етичні, організаційні та ін.).

Таким чином, управлінські відносини регулюються сукупністю соціальних норм і процедур їх реалізації, що забезпечують нормальне функціонування і розвиток сис¬тем відповідно до мінливих умов існування їх.

Усі норми мають ту саму кінцеву мету, але їхній зміст, порядок встановлення і впливу на процеси управлінської діяльності, сфера дії і механізм поширення в системі різні.

Правові норми встановлюються державою і їх додер¬жання забезпечується як переконанням, так і в разі пот¬реби і засобами примусу. Порівняно з іншими видами соціальних норм правові норми відрізняються більшим ступенем розробленості і формалізації та регулюють найбільш суттєві відносини.Правове регулювання поширюється насамперед на компетенцію суб'єктів соціального управління, під якою розуміють закріплену за органом управління сферу, що визначає правову основу його діяльності і у межах якої він самостійно вирішує проблеми відповідного рівня управління. Інакше кажучи, компетенція — це відповід¬на функціям певного органу сукупність повноважень і обов'язків, невиконання яких тягне за. собою відпові¬дальність у вигляді управлінського впливу щодо органу чи посадових осіб.

Обсяг та характер повноважень, а також відповідний їм ступінь відповідальності залежать від місця, яке зай¬має орган в ієрархії управління, від масштабів і території його діяльності. В процесі встановлення компетенції відбувається поділ повноважень та відповідальності між різними рівнями управління, структурними підрозділа¬ми і посадовими особами на кожному з цих рівнів. У ре¬зультаті визначають рівні, на яких розглядаються та приймаються ті чи інші рішення і тим самим фіксу¬ється певне співвідношення централізації та децент¬ралізації.

Як правило, дія правових норм поширюється на дер¬жавні, а здебільшого і на громадські системи.