Види транспортного страхування

Розглянемо основні конвенції, що регулюють питання відповідальності повітряного перевізника щодо міжнародного перевезення пасажира, багажу та вантажу і з рештою встановлюють вимоги до лімітів покриття в авіаційному страхуванні.•Варшавська конвенція 1929 року та поправки до неї, відомі як Гаазький протокол 1955 року (ліміт віжповідальності за смерть чи тілесні ушкодження становлять 250 тис. Золотих франків, що приблизно $20 тис.)

•Гвадвлахарська конвенція 1961 року, яка встановлює відповідальність між фактичним авіаперевізниким та перевізником за договором і особливо важлива в разі врегулювання питань страхових відшкодувань при спільній експлуатації літака кількома авіаперевізниками.

•Римська конвенція – установлює ліміти відповідальності перед третіми особами всіх авіаперевізників.

•Монреальські протоколи ICAO (Міжнародна організація цивільної авіації) – 1, 2, 3, 4 замінили золотий франк на спеціальні права запозичення.

У травні 1999 року на дипломатичній конференції у Монреалі було укладено конвенцію ICAO. ЇЇ мета – повністю замінити систему Варшавської конвенції. Конвенцію ІСАО підписали 53 держави, а набере вона чинності після того, як її ратифікують 30 держав.

До найважливіших правових актів нашої країни належать: Повітряний кодекс України (1993р.), статті 103 і 105; Постанова Кабінету Міністрів України від 13 липня 1989 року за № 1083 “Про порядок та умови здійснення обов`язкового авіаційного страхування”; Закон України “Про страхування”.

Серед чотирьох підвидів авіаційного страхування обов’язковою з погляду міжнародних вимог є лише відповідальність повітряного перевізника перед третіми особами, пасажирами, власниками багажу, вантажу та пошти. В Україні обов’язковість страхування повітряних суден та членів екіпажу встановлене внутрішнім законодавством.

•Обов’язковість авіаційного страхування визначена міжнародними Конвенціями Цивільної авіації, Повітряним Кодексом (ст. 103), Законом України “Про страхування” (ст. 7, п. 7) та Постановою КМУ “Про порядок та умови проведення обов’язкового авіаційного страхування ” № 1083 від 13 липня 1998 року.

Під повітряним транспортом розуміють:

1.повітряні судна цивільної авіації, що входять до Єдиного державного реєстру цивільної авіації України;

2.повітряні судна та літальні апарати, що не входять до реєстру ЦА;

3.повітряні судна цивільної авіації, що входять до Єдиного державного реєстру військово-транпортної авіації.

З усіх вище перелічених об’єктів обов’язковому страхуванню підлягає тільки повітряний транспорт першого пункту.

Повітряний кодекс у ст.103 та Постанова КМУ № 1083 визначають порядок та умови проведення обов’язкового авіаційного страхування і включають 5 Положень:

1.Положення про порядок і умови проведення обов’язкового страхування членів екіпажу і авіаційного персоналу.

2. Положення про порядок і умови проведення обов’язкового страхування авіаційних суден.

3.Положення про порядок та умови проведення обов’язкового страхування відповідальності повітряного перевізника й виконавця повітряних робіт щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу, прийнятим до перевезення, іншим користувачам повітряного транспорту та третім особам.

4.Положення про порядок та умови проведення обов’язкового страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за збитки, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт.