Діаспора

Переважна більшість українських організацій в Австралії сформувала свій вплив і опору від своїх власних фінансових ресурсів (членських внесків, добровільних датків, успадкування власності, відійшовших у вічність іммігрантів та зібрання коштів населення від вступу на рекламовані по радіо, громадські події: концерти, академії та різного роду відзначення), а також від державної допомоги під спеціальні проекти (гранти).

В Австралії вплив українців (доля яких не перевищує 0,2% населення) не настільки помітний як, наприклад, у Канаді, де питома вага їх становить 3% мешканців країни. Невелика кількість українців в Австралії не наділяється достатньою політичною силою , яка б могла вплинути на прийняття рішень урядів окремих штатів і на рівні всієї країни.

Післявоєнні імміграційні громади збудували в Австралії велику матеріальну базу для своїх членів: церкви, школи, дошкільні установи, клуби, концертні зали, домівки різних молодіжних організацій, фінансові кооперативи, редакції газет та іншого роду приміщення, які з часом обвітшали і потребують модернізації, профілактичних ремонтів та постійного догляду. Однак постаріли не лише будівлі, але і люди, які зводили їх. При цьому слід відзначити, що значна частина членів українських громад відійшла у вічність. Значно постаріла і вікова структура наших радіослухачів. Згідно з опитуванням, проведенним Quadrant Research у березні 1996 року, дві третини їх знаходяться у віці понад 55 років. Саме з метою долучення молодої генерації українців в Австралії, як новоприбулої так і народженої тут, наша редакція відкрила молодіжний проект.Цей проект розпочали молоді раріоентузіасти другої генерації українців, народженних в Австралії, а продовжили його новоприбулі іммігранти з України. Нова музика, сучасна тематика виявили зацікавлення молодої генерації до недільної програми, яка зараз привертає увагу 69% слухачів у віці 25-39 років. Цей досвід у турботі про майбутність українського радіомовлення міг би бути корисним і для багатьох українських громадських організацій, напівпорожні приміщення яких, могли б заповнитися тими, хто має здатність і бажання продовжувати українську справу на далекому австралійському континенті. Однак післявоєнна імміграція ще не готова передати новоприбулим українцям у користування та збереження пристосованих приміщень і будівель (навіть на умовах пільгової оренди). Окремі українські громади Аделаїди, Вулонгонгу, Сантмерісу та околиць не лише жваво обговорюють питання про розпродаж майна (церков та домівок), а і вже встигли реалізувати це на практиці. Не дивлячись на рекомендації Оглядового Комітету, створеного для вивчення громадської думки украінців Нового Південного Вельсу, про недоцільність розпродажу громадського майна, предметом довготривалих дебат залишається в середовищі Сіднейської громади тема продажу народної домівки в Лідкомбі.В 90-х роках почалася нова хвиля української іміграції, яка своїми відмінностями від попередніх, значно вплинула на профіль радіослухача. Новоприбула імміграція відрізняється від попередньої своїм характером і надає економічним мотивам більше преваг ніж політичним. Пережиті ними економічні труднощі та зубожіння після розвалу бувшого Радянського Союзу, ставлять перед ними завдання швидкої стабілізації свого фінансового стану в країні нового поселення для того, щоб допомогти своїм рідним, які залишились в Україні, у виживанні та подоланні негативних наслідків і соціальних аспектів невдалого реформування нової української економіки.

Новоприбула еміграція не задоволена ставленням старшої генерації до сучасної української мови. Правду кажучи, що сталення до цієї частини радіослухачів вважається досить контроверсійним. Одні вважають, що нова хвиля імміграції стає найбільш активним елементом, який міг би надати новий імпульс не лише українському радіомовленню, а й посприяти розвитку громадсько-культурним інституціям української діаспори в Австралії, доступ в які новоприбулих емігрантів є різко обмеженним. Відносини попередніх генерацій української діаспори та нової хвилі виявляються у рідкісних контактах представників різних українських організацій діаспори з поодинокими новоприбулими емігрантами, яким все ще не дозволяється набувати прав співзасновників громад, кредитних установ.

На противагу цьому, інші вважають, що представники третьої хвилі є політично денаціоналізованими, не віруючими в Бога атеїстами і в загалі окрім іх власного матеріального благополуччя практично їх нічого не цікавить. Проте прихильники останньої точки зору не соромляться відверто експлуатувати новоприбулих емігрантів у догляді дітей, а також старших, немічних людей, як і на важких будівельних роботах. Перебільшення українцями нової хвилі фінансових можливостей діаспори і відсутність очікуваної підтримки привело до того, що до неі дещо охололи.Не на користь у порозумінні з новоприбулою еміграцією пішла неприхована критика всієї нової хвилі на сторінках локальної україномовної преси. Так, Михайло Добриденко з Аделаїди прийшов до висновку , що "новоприбулих українців направляють нам наші вороги". Діаспора висловлює своє незадоволення тим, що новоприбулі українці постійно вимагають від неї допомоги і не прислуховуються до її повчань і рекомендацій, більшістьіз яких полягала у необхідності повернення в Україну для будівництва вистражданного ними міфу. Розвієння, створенніх у діаспорі міфів про далеку, а часами і малознану Україну, створило бар'єр між різними хвилями української еміграції. Більше року працювали члени Оглядового Комітету для перегляду української організаційної структури у штаті Новий Південний Вельс над анкетами опитаних. Відповідно до їх опитувань, проведенних в 20 українських громадських організаціях 62% респондентів вагалися і негативно поставилися до запитання про активнисть заохочування новоприбулих українців до членства в них. Проте індивідуальне опитування показало, що майже всі респонденти зігнорували це запитання. Тому не дивлячись на велику кількість українських організацій в Австралії за останнє десятиріччя не було створено і зареєстровано жодної організації, яка б відповідала потребам новоприбулих українських іммігрантів, або створювалась відповідно до їх зацікавлень. Прагнення "пригорнути новоприбулу імміграцію" до існуючої організаційної структури практично розбивається в конфлікті "батьки-діти", призводить до посилення тиску протидії з обох боків. Нова хвиля здатна перейняти керівні пости від теперішньої діаспори, або сформувати свої власні оргструктури. Поглиблення водорозділу між новоприбулою та післявоєнною імміграційними хвилями призводить до посилення процесів швидкої ассиміляції першої в австралійському суспільстві та відокремлення її від громадської діяльності в українському організованному житті діаспори. Відокремлення новоприбулої іміграції від організованого українського життя в діаспорі відкидає основу існування своєї майбутньої етнічної ідентичності на зеленому континенті.