Діаспора

Невідривним атрибутом суспільно-громадського життя українців в Австралії є українське шкільництво. Українські етнічні (суботні) школи були засновані тут ще 1949 р. в тимчасових переселенських таборах. Від самого початку існування української діаспори на п'ятому континенті ці школи відігравали важливу роль у збереженні української мови, у формуванні знань про Україну, її історію, культуру, звичаї та релігію. Соціологічне дослідження, проведене в кінці 1980-х рр., виявило одностайність думок учнів і вчителів щодо мети української освіти в Австралії: "Намагатися розвивати знання української мови та виховувати українську свідомість". Розуміючи значення українських шкіл у збереженні себе як етнічної групи, українці відкривали такі школи скрізь, де селилися. Наприклад, в Аделаїді у 1960-1970-х рр. 67% дітей українського походження вчилися в українській суботній школі. Австралійський соціолог Джін Мартін відзначає, що за цим показником українці посідають перше місце серед іммігрантських спільнот.

Чисельність українських шкіл і учнів, що в них навчалися, зазнавала змін. Скажімо, в Новому Південному Вельсі в 1975 р. налічувалося 10 шкіл, які відвідувало 336 учнів. До 1987 р. число шкіл скоротилося тут до 5 при тому, що кількість учнів майже не змінилася (317 осіб). У цілому в 1987 р. у всіх штатах Австралії діяло 14 українських шкіл, в яких навчалося близько 1 тис. учнів. У 1991 р. в 15 українських суботніх школах Австралії здобувало українознавчу освіту 760 учнів. Певний час діяльністю суботніх шкіл опікувалися українські громади в штатах і Союз українок Австралії. Згодом для цього була утворена Українська центральна шкільна рада.

Одним із найважливіших наслідків політики багатокультурності для українців стало те, що українська мова була визнана матрикуляційною, тобто, була включена як предмет вступного іспиту до вищих навчальних закладів.

Розвиток української вищої освіти в Австралії розпочався для задоволення практичних потреб громади. З роками вчителі суботніх шкіл старшого покоління - носії української мови - виходили на пенсію. Потрібно було готувати нових учителів із числа українців, народжених уже в Австралії. Для цього в 1968 р. в Лідкомбі (штат Новий Південний Вельс) відкрито курси з підготовки вчителів початкових та середніх класів для суботніх шкіл. Програма курсів включала методику і психологію навчання, мову та літературу.

Українські вчительські курси фінансове підтримувалися різними установами та організаціями, зокрема австралійським Міністерством освіти для дорослих і фондом Любомира Шлепковича. З 1984 р. підготовку вчителів для українських "рідних шкіл" здійснює Центр українознавчих студій - одне з відгалужень Центру славістичних досліджень університету ім. Макворі в Сіднеї. Значну фінансову допомогу Центрові українознавчих студій надала Фундація українознавчих студій в Австралії (ФУСА), заснована в 1976 р. Довший час його директором працював І.Гордіїв. До викладання в Центрі, крім його штатних працівників (доктори Н.Пазуняк і Г.Кошарська, магістр М.Гарасовська та ін.), залучаються також вчені-гості, зокрема, професор В.Ісаїв із Торонтського та професор Т.Мацьків із Гейдельберзького університетів. За період з 1984 по 1989 р. у Центрі здобули освіту 276 чоловік, які замінили в українських школах викладачів старшого покоління. Водночас зміна поколінь, яка відбулася в середовищі вчителів, виявила недостатність рівня мовної підготовки народженої в Австралії молоді та необхідність підвищення їхньої кваліфікації в Україні.Ще один осередок українознавчих студій засновано 1983 р. в університеті ім. Монаша в Мельбурні під назвою "Лекторат україністики ім. М.Зерова". Лекторат веде навчальні програми з української мови й літератури в рамках відділу славістики, готує аспірантів до дипломів магістра і доктора, здійснює науково-дослідну й видавничу діяльність. Від самого початку головним викладачем Лекторату є М.Павлишин. До 1993 р. через Лекторат перейшло понад 120 студентів.

Важливим чинником організованого українського життя в Австралії є преса, яка завжди створювалася тут на громадських засадах при фінансовій підтримці різних українських установ. Більшість із численних видань, які з'являлися за час існування української діаспори на п'ятому континенті, через обмежене коло читачів і нестачу фінансових засобів перестала виходити (газети "Єдність", "Українець в Австралії", журнали "Промінь", "Перець" тощо). Нині в двох найбільших українських осередках виходять два тижневики: "Церква і життя" (за підтримки єпархії Української католицької Церкви в Мельбурні) та "Вільна думка" (в Сіднеї), що має характер позапартійної неконфесійної газети. Враховуючи інтереси молодого покоління українських австралійців, обидві газети запровадили англомовні сторінки. Значну просвітянську роботу здійснюють видавництва "Просвіта", "Ластівка", "Байда". З ініціативи українського письменника й громадського діяча Д.Нитченка в Австралії від 1958 р. щорічно провадяться двомісячники української книжки та преси. До 1993 р. під час проведення таких двомісячників було продано книг на загальну суму 400 тис. доларів.

В ряді австралійських міст в ефір виходять українські радіопередачі, які стали вже звичним комунікативним каналом української спільноти. Останнім часом за фінансової підтримки уряду, що здійснюється в рамках австралійської політики багатокультурності, вони перейшли на професійну основу.