Діаспора

Початок Великої Вітчизняної війни відкрив нову сторінку в історії переселень українців до Уралу. З перших тижнів війни було розпочато роботу з підготовки і проведення широкомасштабної евакуації промислових підприємств, персоналу й сімей працівників на схід. Серед основних районів, в яких планувалося розміщення евакуйованих заводів і робітників, був Уральській регіон. Масове перебазування окремих промислових агрегатів, підприємств і цілих галузей промисловості до Уральського регіону почалось у липні 1941 року.

Вже 2 липня 1941 року ЦК ВКП(б) за пропозицією Наркомату чорної металургії, Наркомату важкого й середнього машинобудування приймає рішення евакуювати броньовий стан Маріупольського заводу імені Ілліча до Магнітогорського заводу. Наприкінці липня припиняється будівництво доменної печі № 4 на заводі "Запоріжсталь", а устаткування й металоконструкції було перевезено до Ново-Тагільського заводу для будівництва доменної печі № 3. У серпні 1941 року до Первоуральську був евакуйований Дніпропетровський трубопрокатний завод імені В.І. Леніна. Протягом серпня - вересня 1941 року з Запорозької області було евакуйоване до Магнітогорську найбільше в Європі підприємство важкої металургії -завод "Запоріжсталь" і ще 26 підприємств легкої та харчової промисловості.

Багато з перевезених на нові місця заводів були об'єднані з діючими там підприємствами. Так, великий танковий завод, що був евакуйований з України, був об'єднаний з місцевими підприємствами, створивши Уральський танковий завод імені І.В. Сталіна. Харківський дизельний, Ленінградський завод імені Кірова і Челябінський тракторний склали одне з найбільших у країні танкобудівних підприємств, яке отримало назву "Танкоград".Одночасно з підприємствами евакуювалися і робітники у кількості до 40% звичайного штатного розкладу та їхні родини. Загалом з України на Схід було вивезено більше 3,5 мільйонів чоловік. Значна частина з них прибула на Урал. Так, лише до міста Нижнього Тагілу Свердловської області разом з евакуйованими підприємствами прибуло понад 36 000 робітників, службовців та членів їхніх родин. У Челябінську лише на Танкограді працювали майже 3 000 евакуйованих українців. На Чусовському металургійному заводі працювало 430 українців. На 1 січня 1942 року в Челябінську область з України з дитячими закладами (дитячі будинки, ясла, садки, інтернати тощо) прибуло 1 502 дитини. А загалом на 1 грудня 1943 року в області евакуйованих з України нараховувалося 21 634 осіб.

Таким чином, ми бачимо, що у лиху годину війни з України до уральського регіону було евакуйоване багато крупних промислових підприємств. На Уралі працювали сотні українських підприємств, причому частина з них залишилася тут і у повоєнний період, а чимало евакуйованих українців з різних обставин, як особистих так і з виробничої необхідності, залишилися назавжди, поповнивши місцеву українську громаду.

Підсумовуючи наведені факти можна зробити висновок, що українська громада уральського регіону відноситься до одній з найчисельніших у Російській Федерації, має доволі складну і цікаву історію й певною мірою може слугувати дзеркалом, у якому відображені загальні процеси формування української діаспори у Росії.

Б) Польща

Основна частина українського населення живе у Варшаві. 5-10 тис. українців, близько 3 тис. – у Кракові. У Польщі живе 300-600 тис. українців.

Українська діаспора в Польщі не така велика і становить близько 300 тис. осіб. Українські діаспори є також у Східній Словаччині і Румунії. У країнах далекого зарубіжжя українські діаспори існують у Канаді (понад 1 млн. осіб), США, Великобританії і Німеччині, у даний момент українська громада організовується в Еквадору. Серед найбільших організацій української діаспори - Український державницький фронт (Великобританія), Український державницький фронт країн Бенілюксу, Європейський конгрес українців, Ліга українців і Ліга українок Канади, українсько-американська організація "Воля".

Політичною організацією, що має найтісніші зв’язки з українською діаспорою на Заході, є КУН (Конгрес українських націоналістів). Також із діаспорою мають зв'язки ще кілька менш впливових правонаціоналістичних партій.

Українська влада покладала особливі надії на українців далекого зарубіжжя в перші роки становлення української державності. Орієнтація на діаспору переважно відстоювалася західноукраїнською політичною елітою, що прийшла до управлінських важелів і практично контролювала міжнародну діяльність, духовне і культурне життя країни. Однак надії на значні інвестиції, приплив західних капіталів в українську економіку не виправдалися через економічну і політичну слабкість української діаспори. Водночас досить багато здійснено на засоби української діаспори: відкриті посольства і представництва України, гуманітарна допомога, особливо навчальною літературою і медикаментами і т. ін.