Мирон Кордуба як вчений: життя і діяльність

Отож, окреслюючи межі початкової колонізації Холмщини і Підляшшя, М.Кордуба відзначив, що протоукраїнськими племенами було охоплено перш за все долину Бугу, звідки вони просувались долинами його приток на захід та північ. Гирло Вепра, на думку вченого, відіграло в розвитку цієї колонізації другорядну роль. Найбільше старовинних поселень було в трикутнику між Бугом, Гужвою та Солокією, саме ця частина Холмщини в давнину була найгустіше заселена [69, c. 32]. У цьому трикутнику знаходяться також два найдавніші осередки цієї області – Волинь і Червень [69, c. 33].

Праці вченого високо оцінила європейська наукова громадськість. Він став членом Інституту громадознавства та Історико-філологічного товариства у Празі, Угорського товариства імені Ш.Петефі, Польського товариства шанувальників історії, Варшавського інституту дослідження національних справ [2, c. 145].У 30-х рр. ХХ ст. – М.Кордуба - активний учасник міжнародних конференцій. У травні 1932 р. його обирають членом ради конференції істориків Слов`янства і Сходу, що відбувалась у Празі [62, арк. 5]. У 1933 р. вчений репрезентував українську історичну науку на Міжнародному конгресі істориків, що відбувався у Варшаві. Темою доповіді обрав проблему виникнення української нації [70, арк. 17а]. На початку березня 1938 р. М.Кордуба отримав повідомлення від виділу “Федерації історичних товариств Східної Європи”, що її треті загальні збори відбудуться 25–26 серпня 1938 р. в Цюріху перед Міжнародним конгресом істориків. На цих зборах делегатом від НТШ обрали М.Кордубу [61, арк. 5; 71, арк. 1, 2].

Ще до конгресу в Цюріху М.Кордуба одержав запрошення від НТШ на конференцію у Львові 17 травня 1938 р., яку організовував воєвода А.Білик з метою наукової дискусії про історичне походження назв, які вживаються в значенні “південно-західних земель”. У запрошенні вказувалося, що оскільки на конференції будуть обговорюватися такі терміни, як “західноукраїнські землі”, “Східна Галичина” й загалом “український” і “руський” та з огляду на високий науковий рівень дискусії, присутність на ній М.Кордуби як професора Варшавського університету і спеціаліста в галузі історії, історичної географії й топоніміки – просто необхідна. Виділ НТШ також просив докладно зібрати всі наукові доведення щодо слушності назв “український”, “західноукраїнський” і аргументи проти назви “Східна Малопольска” [71, арк. 6, 7].

У серпні 1938 р. вчений виступив на Восьмому Міжнародному конгресі істориків у Цюріху від НТШ та УНІ.

Як бачимо, науково-дослідні центри, громадські організації науковців історичного профілю та вищі навчальні заклади були важливим чинником інтелектуального життя на еміграції. На радянській Україні факт, що у вільному світі хтось говорить за українців, давав поневоленим моральну силу в бо-ротьбі за існування.

У Варшаві М.Кордуба проживав до червня 1940 р. [72, c. 214]. Будучи позбавленим засобів існування, історик вирішив повернутися до Львова. У зв`язку з війною поселився спочатку в Холмі, де в місцевій українській гімназії з вересня 1940 р. до листопада 1941 р. викладав історію України [56, c. 5]. І тільки у грудні 1941 р. М.Кордуба переїхав до Львова, якийсь час працював в бібліотеці НТШ, відтак вчителював: спершу у другій, опісля в першій українській гімназії м.Львова [73, c. 2]. Мізерна оплата змусила професора перекладати, виконувати деяку секретарську роботу в дирекції “Народної торгівлі” [56, c. 5].

У березні 1943 р. М.Кордуба зайнявся підготовкою та проведенням циклів дискусійних лекцій про формування української нації у Львівському літературно-мистецькому клубі. Але, вважаючи таку тематику націоналістичною, німецька влада заборонила продовження дискусійних вечорів [74, c. 115].

Після звільнення Львова від німецької окупації, М.Кордубу запросили у Львівський державний університет і 7 серпня 1944 р. призначили виконуючим обов`язки професора історії України, а з вересня 1945 року - завідувачем кафедри південних і західних слов`ян. Він викладав історію України і читав спецкурс “Історія Галицько-Волинського князівства” [75, арк. 3–4].

У цей час більшовицькі структури перейшли в наступ на концепцію історії України М.Грушевського. Перші доноси на представників школи М.Грушевського в університеті з`явилися в грудні 1945 р. За формулюванням І.Бєлякевича, це подавалося так, що “ворожі шкідливі виступи професорів М.Кордуби, І.Крип`якевича та інших деякі комуністи університету імені І.Франка почали викривати ще в грудні 1945 р.” [76, с. 340]. М.Кордубу та інших учнів М.Грушевського почали морально тероризувати. Йому було запропоновано виступити із засудженням М.Грушевського, і навіть названо тему доповіді: “Буржуазно-націоналістичне висвітлення історії стародавніх часів, зокрема Київської Русі, у М.Грушевського” [77, c. 217]. Але М.Кордуба не виступив проти наукової концепції свого вчителя. Більше того, на запланованому засіданні він виголосив доповідь: “Михайло Грушевський як дослідник княжої доби історії України”, у якій назвав його одним з найвидатніших істориків України та шкодував, що М.Грушевського критикують деякі його земляки-українці [78, c. 56].