Мирон Кордуба як вчений: життя і діяльність

Вихід у світ у 1940 р. праць “Болеслав-Юрій ІІ: останній самостійний володар Галицько-Волинської держави” [68] та “Історії Холмщини і Підляшшя” [69] – єдиних наукових творів, що появились у той час на території Генеральної Губернії, – став найважливішою подією в житті М.Кордуби у цей період. У другій з них з метою точного встановлення етнічного походження населення та часу заснування поселень історик розробив свою оригінальну методику аналізу назв населених пунків Холмщини і Підляшшя. Згодом це дало змогу М.Кордубі зробити висновки щодо територіальних меж первісної колонізації, особливостей міграційних процесів названих територій.

Вчений виділив дві групи таких назв: а) краєзнавчого характеру, які, як правило, позначають якусь прикмету поселення: її зовнішній вигляд, ознаки краєвиду, якість грунту, рослинність або назви тварин. Наприклад, Довге, Острів, Піски, Дубинка; б) назви, що походять від особових імен.

Назви, які дані за краєзнавчим принципом, М.Кордуба вважав практично непридатними для розв`язання поставлених завдань, оскільки вони не показували часу заснування тієї чи іншої оселі. Вони могли виникнути як за доісторичної, так і за сучасної доби [69, c. 10–12].

Набагато цінніший досвід з історії заснування поселень подає нам друга група назв, яку М.Кордуба додатково прокласифікував, беручи за основу закінчення слів.

Отже, вчений виділив:а) іменникові назви, закінчені на –ичі, –иці, що виникли зі старослов`янського ишть і надають їм патронімічного значення (вказують на потомків засновника). М.Кордуба так пояснював цей приклад. Оскільки в доісторичних часах люди селилися родами, а поселення складалося з головного двору, де жив голова роду з найближчою ріднею, добудівель для дальших членів роду та для челяді, різних господарських будинків, то від імені голови одержував назву весь рід. Така назва поселення відповідала на питання, хто живе у цьому дворі? Наприклад, назва села Маличі над р. Гужвою складається з імені Мал (від малий) та закінчення –ичі і означає рід, потомки, челядь – мала. З цього випливає, що поселення з патронімічними назвами виникли ще в прадавніх часах початкової колонізації краю українським населенням [69, c. 13–14];

б) прикметникові назви із закінченням на –ь, –ів, –ин, що мають значення присвійних прикметників і відповідають на питання: чий це двір або город? Наприклад, Добромишль = город Добромисла, Стан-ків = двір Станка. Оскільки вони вказують на приватну власність, то походять з пізніших часів, з періоду появи державної влади, ніж поселення з патронімічними назвами. Найстаршими з цієї групи поселень М. Кордуба вважав назви з прикметниковим закінченням на –ь, що доводить старовинність граматичної форми, яку потім замінила присвійна форма на –ів або –ин. Сюди історик відніс назви поселень в долині долішнього Сяну – Добромишль, Жужель, Сокаль [69, c. 15];

в) службові назви, які вказують на рід заняття населення. Їх виникнення вчений пов`язував з традицією князів, бояр, а пізніше вельмож, замкових старост поселяти на своїх землях людей, що за отриману землю, несли відповідну службу. Так, від роду роботи, що виконувалася, з`явилися назви осель – Токарі, Конюхи, Стрільці, Скоморохи, Огородники [69, c. 16];

г) оборонні назви, що пов`язані з городом, найдавнішою слов`янською формою укріплень. М.Кордуба віднайшов п`ять таких назв: Старгород, Городло, Городиськ, Городок, Городище. Вже з ХІV ст. укріплені місця почали називати замками [69, c. 17];

д) осельничі назви, які також вказують на давність поселення за його старовинним способом. Наприклад, Двориська, Опілля, Опільсько. Сюди також відносяться оселі, котрі підтверджують давність своїм звучанням: Селище, Сідлиськи, Старе село [69, c. 18];

е) колонізаційні назви, що вказують на чужу племінну приналежність жителів. Так, поселення Прусно, Прусся, Пруська безперечно походять з останніх десятиліть ХІІІ ст., коли німецький орден проводив систематичне завоювання Пруссії, і литовське плем`я прусаків масово кидало свою батьківщину, шукаючи в сусідніх землях захисту, а литовський князь Тройден розселяв їх по містах Чорної Русі, а дрібніші громади – в Галицько-Волинській державі. Звідси вчений зробив висновок, що поселення Жмудь виникло з полонених, захоплених князями Данилом або Левом під час військових походів на Литву. Дуже цінною історичною вказівкою вважав містечко Варяж, заснування якого відносив до ІХ–Х ст., коли варязькі ватаги в ролі вояків і купців були в Україні [69, c. 19]. На той же час історик приписував і виникнення м.Холма. Він заперечував версію Галицько-Волинського літопису, в якій заснування міста пов`язується з королем Данилом у 1259 р. Про існування Холму ще в ІХ–Х ст. свідчить сама назва міста скандинавського походження (Холм = holm = горб, так само, як Stock-holm, Born-holm) і є краєзнавчого характеру. А літописне пояснення треба розуміти так, що Данило розбудував і укріпив уже існуюче поселення, яке згодом переросло в місто [69, c. 19–21].