Мирон Кордуба як вчений: життя і діяльність

 Мирон Кордуба належить до покоління української інтелігенції рубежу ХІХ–ХХ ст., представники якої, покидаючи свій дім, ставали на шлях світського служіння народу, збереження й розвитку національної культури. У дусі вимог часу, вони отримували університетську освіту та пробували себе у літературній і науковій творчості. Більшість віддавала перевагу науці, справжній культ якої склався серед української інтелігенції з 90-х рр. ХІХ ст. до початку Першої світової війни. У той час створюються українські наукові товариства, зокрема й Наукове товариство імені Шевченка (НТШ), засновуються періодичні збірники наукових праць, видається фахова та науково-популярна література, формується коло вчених, яке стало кістяком майбутньої Академії наук.

Власне М.Кордубу (1876–1947) – видатного українського історика, географа, етнографа, археографа, бібліографа, публіциста, педагога, громадсько-політичного діяча – М.Грушевський зараховував до “невеликого числа своїх справжніх учнів, якими він завжди опікувався, і з яких сподівався пожитку для нашої суспільності” [1].

Народився вчений 2 березня 1876 року в с.Острові коло Тернополя у сім`ї священика. Його батько, Михайло Кордуба, мав парафію у с.Сушно нинішнього Радехівського району на Львівщині. Мати – Емілія Кордуба – була донькою священика [2, с. 144]. З перших днів навчання у початкових класах школи в селі хлопець проявив особливі здібності й нахил до науки [3, с. 109]. У 1885–1891 рр. здобував освіту в Тернопільській гімназії, а в 1891–1893 рр. – в академічній гімназії у Львові (7–8 класи) [4, с. 662].

Формування світогляду історика та становлення Мирона Кордуби як науковця розпочалося з перших днів навчання у Львівському університеті на філософському факультеті, тобто з 1893 р. У 1894 р. до Львова прибув М.Грушевський, який очолив новостворену кафедру всесвітньої історії з українською мовою викладання у Львівському університеті. Так, М.Кордуба мав нагоду стати свідком нової доби української історіографії, що ознаменувалася роботою у Львові М.Грушевського [2, с. 144].

Упродовж двох років навчання у Львівському університеті М.Кордуба слухав лекційні курси професорів І.Шараневича “Історія Австро-Угорської монархії”, К.Войцехівського “Історія Австрії”, Л.Фінкеля “Епоха хрестових походів”, О.Огоновського “Історія української літератури”, а також з географії А.Ремана та з філософії – В.Скурського. Відвідував семінари М.Грушевського – з історії України, І.Шараневича – з історії Австрії, М.Дембінського – із загальної історії [5, арк. 4].

Під керівництвом М.Грушевського М.Кордуба робив перші кроки в історичній науці. В “Автобіографії”, згадуючи про діяльність у 1898 р., М.Грушевський писав: “Окрім викладів і семінарійних занять, вів я приватні наукові заняття поза університетом зі студентами. Роздавав книжки для рефератів і оцінок, потім відчитувано ці реферати, а котрі ліпші – друковано. Тим способом вправлялися охочіші слухачі до наукової роботи” [6, c. 56].

У такому руслі працював і М.Кордуба, чітко усвідомивши вимоги свого вчителя. Як писав пізніше історик, “нас, своїх студентів, професор затягнув до рецензійного відділу. Зразу це нам видалося дивним, бо не почували за собою відповідної підготовки, щоб обговорювати твори учених-спеціалістів. Але М.Грушевський вмів швидко розігнати сумніви. Роздав кождому по книжці й велів прочитати. Потім радив порівняти прочитане з тим або іншим давнійшим твором про дану тему та при стрічах зараз випитував про вислід порівняння. Вислухавши терпеливо устного реферату, докинув тут і там свої замітки й кінчив: “А тепер, товаришу, пробуйте все те написати”. Так поробив із нас 18–20 літніх хлопців-рецензентів” [7, c. 795]. Впродовж 1895 р. М.Кордуба прорецензував 28 наукових праць німецькою, польською, французькою та іншими мовами [8, c. 2].

Отож, шлях М.Кордуби до самостійних наукових досліджень лежав через діяльну участь у наукових товариствах і насамперед у НТШ. Йдеться не лише про вагомість товариства у формуванні М.Кордуби як дослідника з певним спрямуванням наукових інтересів на українську тематику, а й про неабияке значення стипендіальної та гонорарної підтримки. Попри те, що допомога була вельми невеликою за складних матеріальних обставин вона набирала екзистенційного значення для вченого.

До НТШ М.Кордуба вступив у 1895 р. Це підтверджує запис у “Книзі обліку членів НТШ” та сплачені ним внески за 1895–1896 рр. [9, арк. 70].

У 1896 р. М.Кордуба вперше виступив на засіданні Історико-філософічної секції НТШ. Таким чином, поруч з В.Антоновичем, Д.Багалієм, О.Барвінським, В.Гнатюком, О.Колессою, С.Томашівським, О.Терлецьким вчений був одним з перших членів Товариства, яке поступово ставало центром наукової праці, особливо в галузях, пов`язаних з українознавством [10, c. 392].З 1895 р. до 1898 р. М.Кордуба навчався у Віденському університеті. Відвідував лекції професорів: Г.Цайсберга, М.Бідінґера, О.Губера – з історії, В.Пенка і Ф.Томашека – з географії, В.Ціммермана, Н.Йодля – з філософії, загалом прослухавши двадцять навчальних курсів. У 1896 р. – прийнятий почесним членом “Інституту австрійських досліджень”, склав іспити з палеології та хронології, через рік – з історії та філософії [5, арк. 4]. У листах з Відня до М.Грушевського М.Кордуба писав, що найбільший інтерес у нього викликають лекції з палеографії, дипломатики й історії християнства [11, с. 109]. Впродовж 1897–1898 рр. відвідував спеціальний курс політичної історії при Віденському університеті. Під керівництвом М.Бідінґера, фахівця із середньовічної австрійської історії, М.Кордуба написав дисертацію на тему “Історія і відносини в Галицькому князівстві до половини ХІІІ ст.”, а 2 травня 1898 р. здобув у Віденському університеті науковий ступінь доктора філософії [5, арк. 4].