Мирон Кордуба як вчений: життя і діяльність

Слід зазначити, що українські делегати відчували себе на цій конференції нарівні з представниками інших народів та держав. І.Крип`якевич був обраний у редакційну комісію словника слов`янських старожитностей, М.Кордуба засідав у президії словникової комісії і 7-членній управі, утвореній на конференції [47, с. 199].

Очевидно, що увага новоствореної наукової асоціації до історичної проблематики даного регіону стимулювалася не лише геополітичними змінами, але й спробою перебрати на себе ті дослідницькі функції й наукові традиції, які на цих теренах виконували провідні кафедри історії Східної Європи, що діяли у багатьох університетах Австро-Угорщини [11, c. 119].

У результаті детального аналізу географічних назв, М.Кордуба означив регіони, які захоплювала румунська міграція; визначив давні етнографічні межі, кордони первісної української колонізації суміжних з Польщею та Словаччиною територій, відшукав не один із “загублених” населених пунктів, що зустрічалися в літописах, давніх грамотах, судових актах (як було з Хмелевим, Цецином, Хотином). За назвами поселень він встановив хронологію заселення (наприклад, довів, що слов`янські поселення на –иці, -ичі, -ь є дуже старовинні і походять ще з часів родової організації, як-то: Бояничі, Судковичі, Первятичі, Перемишль; і навпаки, назви на –івка, як-от Мазурівка, Богданівка – зовсім нового походження і вперше зустрічаються наприкінці ХІV ст.) [45, с. 7]; показав, що деякі назви вказують на спосіб поселення й заняття населення, а також дають можливість пізнати фізичні прикмети нашого краю в давнину (наприклад, багатство лісів, наявність багна: Корчунок, Копань, Теребовля, Підліски, Руди, Заруддя, Заболотниці, Мочари і т. п.) [45, с. 8]. У топографічних назвах історик віднайшов чимало давніх невживаних і незнаних тепер слів: Станин, Стоян, Добко, Первята, Драгаш та ін. У географічних назвах збереглися і старі звукові та граматичні форми, що є важливим джерелом також для історії мови [45, с. 9].Десять років життя М.Кордуби безпосередньо пов`язані з Варшавою. З 1929 р. діяльність низки українських учених зосереджується навколо Українського наукового інституту (УНІ) [60, c. 914]. Серед них такі відомі постаті як П. Андрієвський, С.Балей, В. Біднов, Д.Дорошенко, П.Зайцев, О.Лотоцький, І.Огієнко, Р.Смаль-Стоцький, Л.Чикаленко, Ю.Липа, а з 1929 р. – і М.Кордуба. У цей час, знаний вже серед української та міжнародної громадськості, вчений отримав запрошення на посаду професора східно-європейської історії Варшавського університету. Як згадує дочка історика Стефанія Ольшанська: “Це було визнання. Його інавгураційна лекція у Варшавському університеті мала блискучий успіх. Це був найбільш яскравий період його життя” [26, c. 2]. Згодом М.Кордуба писав І.Крип’якевичу: “Це було 30 січня о 12-й годині, у тому ж залі Варшавського університету, що й два роки тому засідали делегати з`їзду істориків Сходу і Слов`янщини. Слухачів було дуже багато. Прийшла українська еміграція, студенти, польські та наші професори: І.Огієнко, Р.Стоцький, С.Балей, В.Біднов. Організацією заходу зайнявся декан філософського факультету – М.Гандельсман, котрий виголосив привітальне слово та зазначив мої наукові заслуги” [61, арк. 1]. М.Кордуба у виступі зауважив, що Варшавський університет, перший з польських, розширив коло своїх дисциплін з української історії. Потім історик доповідав про найновіші теорії щодо початків Русі.

Уже через два дні М.Кордуба розпочав читати лекції. Слухацьку аудиторію професора складали 30–40 студентів-теологів, серед яких був один українець. Свої заняття з історії України професор розпочав з викладу передісторичних часів [61, арк. 1]. Умови праці були далеко не зразковими. М.Кордуба нарікав на тісні приміщення лекційних та семінарських аудиторій, які були ще менші, ніж у Львівському університеті, невеликий “професорський кабінет”, бідну університетську бібліотеку [61, арк. 1].

Переселення до столиці Польщі змусило його відмовитись від посад бібліотечного референта, делегата у виділі НТШ, голови Історично-філософічної секції та Археографічної комісії [62, арк. 15]. З 24 лютого 1934 р. декретом президента Польщі М.Кордубу призначено надзвичайним (позаштатним), а декретом 14 березня 1937 р. – звичайним (штатним) професором кафедри історії України Варшавського університету [56, c. 5].

Палітра наукових зацікавлень М. Кордуби у варшавський період надзвичайно широка. Написано ряд концептуальних праць, розвідок з історії Галичини і Буковини, топоніміки та бібліографії, з життя та діяльності видатних українців. Обґрунтовуючи конепцію українського націотворення, М.Кордуба написав статті “Одне з найважливіших питань в історії України” [63], “Початки української нації” [64], “Виникнення української нації”, які вийшли польською та німецькою мовами [65]. Окрім вищеназваних праць вченого, польський річник “Swiatowit” опублікував у 1933 р. німецькою мовою його розвідку “Східно-німецькі торговельні шляхи через Україну на середину І тис. до Р.Х.” [66].

Розпочинаючи з 1935 р. Краківська Академія наук видавала “Польський біографічний словник”, призначений для широкого кола інтелігенції. Для збору біографічних матеріалів було утворено місцеві комітети у Кракові, Варшаві, Львові, Познані, Катовіцах, Луцьку. Окрім інформативної та популяризаторської, словник мав і наукову мету. М.Кордуба став одним із його співавторів і подав до нього низку статей про видатних українських діячів ХVII–XVIII ст. [67].