Сучасна аграрна політика української держави

Здійснення аграрної реформи неможливе без її належного правового забезпечення, особливого значення набуває проблема наукового обгрунтування подальшого розвитку комплексної галузі законодавства – аграрного законодавства.

Слід зазначити, що важливим є з’ясування структури та особливостей аграрного законодавства, що дасть можливість виявити основні тенденції розвитку даної галузі права та перспективи її вдосконалення 31,с.95-102.

Проблеми розвитку аграрного законодавства досліджувались багатьма юристами. Потрібно відзначити, що комплексних наукових досліджень сучасного аграрного законодавства є небагато.

Серед авторів слід виділити В.І. Семчика 14, Н.І. Титову 15, В.В. Янчука, Ц.В.Бичкову 32,с.38-42,46, Андрейцева 19.велике теоретичне значення мають дослідження проблеми сільськогосподарського законодавства Н.І. Титової 15, І.Ф. Кузьміна, Г.Є. Бистрова та інших вчених.

Крім того, важливу роль для з’ясуавння природи аграрного законодавства мають дослідження вчених – представників науки колгоспного права. Особливо треба відзначити праці В.З. Янчука.

У сучасній аграрно-правовій науці поняття аграрного законодавства дають у своїх працях Н.І. Титова 15, В.К. Гуревський 31.

Кожна галузь законодавства, зазначає Н.І. Титова, “є окремим самостійним і специфічним системним утворенням, що має об’єктивно-суб’єктивну основу і складається із закономірно послідовної сукупності нормативних актів 15.

Слід також зазначити, Г.Є. Бистров вперше розробив наукову класифікацію нормативно-правових актів аграрного законодавства за специфікою юридичного типу правового регулювання аграрних відносин (уніфіковані та диференційовані нормативно-правові акти) 31.

Розвиток аграрного законодавства в Україні, покликаного забезпечити реалізацію аграрної реформи, зумовив виникнення нових правових інститутів аграрного права: інститут аграрної реформи; інститут приватної власності на землю; колективної власності на землю; інститут сільськогосподарської оренди; інститут селянського (фермерського) господарства; сільськогосподарської кооперації та інші.

Але слід підкреслити, що розвиток аграрного має пройти вирішення декількох проблем.

Наприклад, Н.І. Титова зазначає, що конституційні засади аграрного законодавства, що були розроблені до прийняття Конституція України, не знайшли повного відображення в Основному Законі. Конституція не закріпила положення про пріоритетність розвитку сільського господарства, принцип державної допомоги сільськогосподарським виробникам, державного забезпечення соціально-економічних умов життя селянина та ін. 15.

Потрібно також сказати, що деякі суспільні відносини, що виникають в процесі сільськогосподарського виробництва довго не були врегульовані.

Наприклад, із запізненням були прийняті Закони ”Про сільськогосподарську кооперацію”, “Про фіксований сільськогосподарський податок” 31. Законодавчого врегулювання потребують аграрно-трудові відносини, права селян, правове становище державних, приватних, лінійних??? підприємств в аграрному секторі економіки тощо. Крім того, потребує детального врегулювання фінансова, договірна та кредитна діяльність в аграрному секторі економіки, а також зовнішньоекономічна діяльність аграрних об’єктів.

Актуальною проблемою є вироблення механізму приватизації земель 31.

Слід також підкреслити, що більшість аграрних нормативно-правових актів є нестабільними. Велика кількість змін була внесена до земельного кодексу, Законів “Про власність”, “Про пріоритетність соціального розвитку села та АПК в народному господарстві”, “Про селянське (фермерське) господарство” та інших.