Сучасна аграрна політика української держави

Потрібно також зазначити, що крім земельних відносин регулювалися також майнові та трудові відносини (наприклад “Устава на волоки” 1557 року). Трудові відносини селян були менш врегульованими. Зв’язок цих відносин зображується, зокрема, у “займанщині” 10,с.141-149.

В пам’ятках українського права зявляється врахування того, що сільськогосподарське виробництво залежить від природно-кліматичних умов (наприклад, в “Уставі на волоки” 1557 р.).

Отже, досвід правового регулювання в минулому є актуальним для сьогодення. Це набуває великого значення у зв’язку з проведенням земельної та аграрної реформи в Україні. Адже історичний досвід правового регулювання суспільних відносин у сфері сільського господарства дає змогу оцінити майбутню ефективність сучасних реформ 10,с.141-149.

Для найкращого проведення таких реформ, необхідно дослідити пам’ятки українського права, що регулювали суспільні відносини у сфері сільського господарства. Важливим є питання ефективності їх правового регулювання та соціально-економічних наслідків перетворень та реформ, які відбувалися на Україні з метою вироблення практичних рекомендацій щодо законодавчого забезпечення аграрної реформи в Україні.

1.2

сучасна аграрна політика української держави спрямована на реформування суспільних відносин в аграрному секторі економіки. Аграрна реформа – це передбачена нормативно-правовими актами, система економічних, організаційних, правових, соціальних та інших заходів, спрямованих на створення множинності форм власності на землю та множинності форм господарювання на ній, з метою підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва.

Слід також зазначити, що здійснення аграрної реформи неможливо без належного правового забезпечення. З’ясування суті, структури та особливостей аграрного законодавства дасть змогу виявити тенденції його розвитку та вплив на реформування аграрних відносин.

В юридичній літературі поняття “законодавство” досліджується багатьма авторами. Цей термін вживається поряд з іншими поняттями, такими як “закони”, “законодавчі акти”, “акти законодавства”, причому нерідко вони вживаються як синоніми. Це призводить до прогалин у законодавчому регулюванні.

У творах знаного теоретика права Б. Кістяківського зустрічаємо розуміння законодавства як найважливішої функції, яка у правовій державі “цілковито підпорядкована народному представництву” 11,с.250. Але таке трактування є недоцільним, оскільки утотожнюється процес діяльності і безпосередній результат цього процесу.

Крім того, законодавство розуміють як сукупність усіх чинних нормативно-правових актів у державі. Інші автори подають поняття “законодавство” як сукупність нормативно-правових актів найвищої юридичної сили у державі, що приймаються найвищим представницьким органом або референдумом 12,с.173. Також пропонується таке визначення законодавства як сукупність нормативно-правових актів вищої юридичної сили у державі, якими є закони як результат безпосереднього волевиявлення народу (референдуму) або його представницького органу (Верховної Ради), а також численні міжнародні договори, згода на обв’язковість яких надана Верховною Радою України 13,с.3.

Аграрне законодавство України більшість вчених визначають як комплексну, інтегровану і спеціалізовану галузь законодавства, що є системою взаємопов’язаних і взаємоузгоджених уніфікованих та диференційованих нормативно-правових актів, які є джерелом і формою виразу правових норм, спрямованих на регулювання аграрних відносин 14,с.3-5.

Розвиток аграрного законодавства про аграрну реформу пройшов декілька етапів, які повністю відображали нові тенденції розвитку та вдосконалення суспільних відносин у сфері аграрного сектора. Слід підкреслити, що законодавство про аграрну реформу має свої істотні особливості, зумовлені радикальними змінами форм власності і господарювання на селі, сучасним станом економіки, що відобразилось у збільшенні питомої ваги нормативно-правових актів у цій сфері, поглибленням їх спеціалізації і компетентності.Так ож можна відзначити особливість законодавства про аграрну реформу в Україні: аграрні відносини регулюються здебільшого у формі законів – актів з вищою юридичною силою. В цьому аспекті важливим є збереження тенденції до врегулювання аграрних відносин нормативно-правовими актами вищої юридичної сили та дотримання з цього приводу суб’єктами правотворчості вимог Конституції України.