Сучасна аграрна політика української держави

Ядром аграрного законодавства є нормативно-правові акти, що забезпечують проведення аграрної реформи.

На думку Н.І. Титової, аграрне законодавство про аграрну реформу має відповідати таким основним засадам 15,с.6-9:

1)пріоритетність сільського господарства в системі всіх галузей народного господарства;

2)державна підтримка сільського господарства;

3)державно-правова охорона земель сільськогосподарського призначення;

4)визначення сільськогосподарської праці як найпрестижнішої та забезпечення її стимулювання;

5)рівність всіх організаційних форм ведення сільського господарства, вільний їх вибір;

6)державне забезпечення соціально-економічних умов життя та праці селянина.

Оскільки основою аграрної реформи є земельна реформа, то багато нормативно-правових актів присвячено саме регулюванню земельних відносин. До них можна віднести, насамперед, постанову Верховної Ради України “Про земельну реформу” 16,с.98, Закон України “Про форми власності на землю” 18,с.225 та інші нормативно-правові акти земельного законодавства.

Розвиток законодавства про земельну реформу, яка є складовою аграрної реформи пройшов чотири етапи свого розвитку 19,с.25-46. Перший етап розпочався в кінці 1990 року із прийняття постанови ВРУ від 18 грудня “Про земельну реформу”. Слід зазначити, що цим було внесено зміни до існуючого Земельного кодексу УРСР. Другий етап земельної реформи асоціюється з прийняттям Закону України “Про форми власності на землю” від 30 січня 1992 р. З цією подією пов’язують нову редакцію Земельного кодексу 1992 року.

Наступний етап розпочався 10 листопада 1994 року, у зв’язку з виданням Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва” 20. Цим указом було визначено суть і порядок паювання земель. В подальшому прийнято спеціальний акт, що регулював порядок паювання земель, переданих у колективну власність.

Четвертий етап земельної реформи став кульмінацією, оскільки було прийнято новий Земельний кодекс від 25 жовтня 2001 року.

До актів, що забезпечують проведення аграрної реформи, слід також віднести і акти, що мають на меті реформування не лише земельних, а й інших видів суспільних відносин у сфері сільськогосподарського виробництва. Це, зокрема, Закони України “Про селянське (фермерське) господарство” 21,с.186, “Про сільськогосподарську кооперацію” 22,с.261, “Про особливості приватизації майна в АПК” 23,с.136, “Про фіксований сільськогосподарський податок” 24,с.39 та ін.

Крім перерахованих нормативно-правових актів важливе значення при проведенні аграрної реформи мають також акти цивільного законодавства: Закони України “Про власність” 25,с.85, “Про підприємства в Україні” 26,с.272, “Про підприємництво” 27,с.249 та інші.

Окремо слід виділити такі нормативно-правові акти як Закони України “Про колективне сільськогосподарське підприємство” 28,с.272, “Про селянське (фермерське) господарство” 29,с.448, а також Указ Президента України від 3.12.1999 р. “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” 30,с.11-13 та інші.

Отже, аграрне законодавство про аграрну реформу пройшло ряд етапів свого розвитку, кожний з яких відзначався прийняттям нових нормативно-правових актів. Розвиток аграрного законодавства про аграрну реформу зумовив виникнення нових правових інститутів аграрного права, серед яких можна виділити: інститут аграрної реформи; інститут приватної власності на землю; інститут сільськогосподарської оренди; інститут селянського (фермерського) господарства; сільськогосподарської кооперації; інститут приватизації майна в АПК та інші.