Основні джерела інвестицій
2) капітальних вкладень самих підприємств і компаній;
3) капітальних вкладень, здійснюваних інвестиційними фондами і компаніями, що акумулюють кошти населення.З усіх інвестицій переважна частка припадає на капітальні вкладення в розширене відтворення, основним джерелом яких є національний дохід. Про розмір цих вкладень, які називають ще чистими інвестиціями, можна судити по приросту основних фондів, хоча точної відповідності між ними за кожен відрізок часу може не бути. Приріст основних фондів за певний період, як правило, за рік, обчислюється з урахуванням вартості закінчених об'єктів будівництва, прийнятих на баланс, а капітальні вкладення цього року складаються з наданих банками коштів, що втілюються в готові і здані основні фонди після завершення будівництва.
Іншим джерелом капітальних вкладень є амортизаційний фонд. Середня зношеність основних фондів, особливо це стосується робочих машин і устаткування, в економіці України нині досить велика: у 1991 р. — 45 %, у тому числі у промисловості — 51,3, сільському господарстві — 27,1, будівництві — 64,5 %. У 1993 р. цей показник зменшився до 33,1 %, у тому числі у промисловості — до 37,8, сільському господарстві — до 20,7, будівництві — до 42,1 % [11, с 256; 13, с. 74].
Велика зношеність устаткування негативно позначається на якості продукції. Діючі нормативні терміни служби в середньому становлять 16-17 років, а фактично — ще більше. Середні нормативні терміни служби, наприклад, устаткування, доцільно скоротити до 9-10 років, що потребуватиме значного прискорення вибуття застарілого устаткування, а отже, і збільшення фонду відшкодування. Тоді сума амортизації підвищилась би за рахунок фонду відшкодування.
У США, наприклад, середній вік засобів праці в народному господарстві у наш час дорівнює 10,1 року порівняно із 17,1 року в 1940 p., середні терміни служби устаткування — усього 6,3 року, будинків і споруд — 13,4 року [119, с 429].
Для технічного відновлення виробництва велике значення має використання капітальних вкладень на реконструкцію діючих підприємств. У зв'язку з цим дуже важливо встановити оптимальне співвідношення між вкладаннями в нове будівництво, реконструкцію, модернізацію і розширення існуючих виробничих потужностей.
Сучасна система амортизації основних виробничих фондів підприємств України в рамках податкового обліку має певну низку властивостей, що можуть бути оптимізовані не тільки шляхом зміни діючого податкового законодавства в галузі норм амортизації — у напрямі зменшення коефіцієнтів та інших нормативних показників, а й завдяки реалізації відповідних заходів на підприємстві. До подібних заходів належать упорядкування черговості ремонтів і відновлення основних фондів за звітний рік. Дослідження умов амортизації об'єктів відповідно до різних методів її нарахування згідно з вимогами податкового законодавства і стандарту № 7 "Основні засоби" дає змогу визначити економічні наслідки застосування різних методів у рамках бухгалтерського обліку на перспективу.
Згідно зі змінами до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР підприємства України стали застосовувати систему нарахування амортизації основних виробничих фондів у межах податкового обліку за методом спадного залишку (за винятком витрат на розвідку, дорозвідку та проектування розробки родовищ, які амортизуються за виробничим методом і розглядатимуться окремо).
Законодавчо затверджений підхід до нарахування амортизації був принципово новим для вітчизняних підприємств, крім того, його сучасні ознаки істотно відрізняються від теоретичних основ нарахування амортизації за відповідною методикою. Так, запроваджено три групи основних фондів (без урахування групи витрат на розвідку, дорозвідку та проектування розробки родовищ), для кожної з яких встановлено відповідні норми амортизації. До кожної групи належать об'єкти, які мають різні терміни експлуатації та умови спрацювання, що сучасною системою не враховується. Крім того, економічні наслідки переходу на нову систему нарахування амортизації для підприємств із різними умовами спрацювання основних фондів істотно вирізняються.
Метод спадного залишку в умовах дисконтування надходжень майбутніх періодів за рівних вихідних умов і відповідного значення норм амортизації створює більший потік відрахувань, ніж лінійний метод, що використовувався раніше. Але основними ознаками нової системи нарахування амортизації в Україні було запровадження невідповідних норм за групами основних фондів, а також швидка зміна бази для нарахування амортизації, що призвело до миттєвого зменшення сум амортизаційних відрахувань на підприємствах із великим відсотком спрацювання об'єктів.Проведені дослідження свідчать, що у разі переходу на систему нарахування амортизації за теоретичними засадами методу спадного залишку із значенням спрацювання основних фондів, що перевищує деякий критичний рівень, умови амортизації об'єктів основних фондів істотно погіршуються, а зменшення сум амортизації на підприємствах призводить до збільшення бази нарахування податку на прибуток. Критичні значення спрацювання об'єктів за групами, при яких перехід на метод спадного залишку є доцільним для власника основних фондів, становлять: І група — близько 47 %; II — 39 %; III група — 44 % (з похибкою до 2 %), причому із застосуванням знижувальних коефіцієнтів та необгрунтованих норм амортизації критичні значення зменшуються. Спрацювання за І групою основних фондів на підприємствах народногосподарського комплексу у 2000 р. становило близько 60 %.