Основні джерела інвестицій

При визначенні найвигіднішого варіанта інвестицій у межах підприємства чи компанії їх керівництво застосовує різні методи розрахунку. На практиці більшість окремих суб'єктів господарської діяльності часто використовують дуже грубі прикидки, що засновані на досвіді, здогадах, припущеннях, а також на інформації про дії конкурентів. Фірм, що застосовують систематичні методи розрахунку, мало. Це звичайно великі фірми, що володіють кращою інформацією і мають достатній штат фахівців. Основним завданням останніх є вивчення кон'юнктури ринку, розвитку техніки і т. ін. У США, наприклад, є і спеціальні консультативні фірми, що прогнозують зміни економіки, попиту, цін. Навіть великі підприємства надають перевагу більш простим і зрозумілим методам, що не потребують багато часу, до того ж при складних розрахунках часто доводиться використовувати дуже наближені дані, тому одержуване рішення може виявитися далеко не точним. Водночас умови мінливої кон'юнктури і конкурентної боротьби часто вимагають від керівника прийняття швидких рішень.

Накопичений світовий досвід з регулювання інвестиційної діяльності може бути використаний на початку реформ в Україні, які тут звелися переважно до лібералізації цін, що призвели лише до деформування структури економіки. Так, при загальному спаді промислового виробництва найбільшою мірою зменшилося виробництво споживчих товарів. Структура економіки України, насамперед через існуючу цінову, бюджетну і кредитно-грошову політику, змінюється тільки в погану сторону. Підвищення цін і невідповідність їм заробітної плати тільки погіршують ситуацію. Заходи економічної реформи, здійснювані під гаслом наближення до кращих світових зразків, на практиці ведуть до подальшого віддалення від цих зразків. Оскільки інвестиції не спрямовуються у високорентабельні, соціально орієнтовані ринкові сфери, то немає сенсу чекати якихось позитивних зрушень загалом в економіці.

Відомо, що Україна успадкувала вкрай застарілий виробничий апарат, що перебуває в стані стагнації близько 20 років. Зазначимо, що у 1996-2000 pp. тільки 25 % інвестицій було спрямовано на відновлення виробничих фондів. Більша частка виробничих фондів підтримується на прийнятному рівні за рахунок зростаючих обсягів капітального ремонту.

Потреби економіки у відтворенні основних фондів задовольнялися лише на 50 %. На початку 90-х років термінових заходів з оновлення потребувало понад 25 % загального обсягу основних фондів, у тому числі близько 40 % машин і устаткування [39]. Характерним для національної економіки стало підвищення показника зношення діючих основних виробничих фондів над показником уведення нових. Такого становища немає в жодній розвиненій країні світу.Навіть у передкризовий період структура валового і чистого нагромадження в Україні майже цілком збігалася зі структурою нагромадження, властивою для кризових років у США, а "обвальне" скорочення нагромадження, що спостерігалось у нас останніми роками, можна порівняти тільки з великою депресією у США в 1929-1934 pp. Досвід цієї країни свідчить, що без підвищення норми виробничого накопичення вийти з кризи неможливо. Структурно-технологічне відновлення виробничого потенціалу можливе тільки на основі зростання додаткового продукту, накопичення та інвестицій, за рахунок зміни моделі відтворення виробничих фондів.

Потрібно чітко уявляти: якщо ми навіть зупинимо спад виробництва, але не здійснимо рішучих заходів щодо ресурсозбереження, то еволюційні тенденції майже не вплинуть на збільшення національного доходу. При відносно повільних змінах у макроструктурі мають відбуватися більш інтенсивні зміни в мікроструктурі, тобто заміна одних виробів на інші виходячи з ринкового попиту впливатиме і на зміни в макроструктурі. Збільшення накопичення дасть змогу інтенсифікувати випуск інвестиційних товарів.

Оскільки нині у нас немає відповідної маси фінансового капіталу для інвестицій, структурна перебудова в економіці можлива за рахунок правильного використання існуючих інвестиційних ресурсів й удосконалення механізму розширеного відтворення.

За офіційними даними про хід приватизації та надходження коштів від її проведення до Державного бюджету України станом на 25 березня 2001 р. загальна сума отриманих від приватизації коштів становила 676176,4 тис. грн, у тому числі:

• від продажу пакетів акцій ВАТ на конкурсах (центральним апаратом) — 628514,5 тис. грн;

• від продажу ВАТ на фондових біржах і позабіржових торговельних системах — 1793,2 тис. грн;

• від продажу акцій ВАТ на УЦСА за гроші — 847,8 тис. грн;

• від пільгового продажу (центральним апаратом) — 31,4 тис. грн;

• з інших джерел — 39989,5 тис. грн.