Основні джерела інвестицій

У системі відтворення безвідносно до його суспільної форми інвестиціям належить найважливіша роль у напрямі поновлення і збільшення виробничих ресурсів, а отже, і забезпеченні визначених темпів економічного зростання. Якщо суспільне відтворення уявити як систему виробництва, розподілу, обміну і споживання, то інвестиції здебільшого стосуються першої ланки — виробництва, тобто складають матеріальну основу його розвитку.

Поняття інвестиційних ресурсів охоплює всі зроблені засоби виробництва, тобто всі види інструмента, машин, устаткування, фабрично-заводські, складські, транспортні засоби і збутову мережу, використовувану у виробництві товарів і послуг і доставці їх до кінцевого споживача.

Інвестиційні товари (засоби виробництва) відрізняються від споживчих товарів тим, що останні задовольняють потреби безпосередньо, тоді як інвестиційні товари роблять це побічно, забезпечуючи виробництво споживчих товарів. За своєю сутністю інвестиції — це той капітал, за допомогою якого збільшується національне багатство. При цьому варто зважати на те, що термін "капітал" тут не подібний терміну "гроші". Правда, менеджери й економісти часто говорять про "грошовий капітал", маючи на увазі гроші, що можуть бути використані для закупівлі машин, устаткування та інших засобів виробництва. Однак гроші як такі нічого не роблять, а отже, їх не можна вважати економічним ресурсом. Реальний капітал — інструменти, машини, устаткування, будинки та інші виробничі потужності — це економічний ресурс, а гроші чи фінансовий капітал не є таким ресурсом.

У системі національних рахунків України статистика інвестицій (капітальних вкладень) включає тільки матеріальні витрати (на машини, будинки, споруди), але не враховує найважливіші інвестиції у "знання", "інтелект", наукові дослідження й освіту. Подібний підхід, за яким до інвестицій зараховують лише безпосередньо матеріальні компоненти, не дає змогу точно визначати справді необхідний обсяг інвестицій.

Отже, під інвестиціями розуміють ті економічні ресурси, що спрямовуються на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення чи модернізацію виробництва. Це може бути пов'язане із придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також з будівництвом шляхів, мостів та різних інженерних споруд. Сюди варто включати і витрати на освіту, наукові дослідження і підготовку кадрів. Ці витрати являють собою своєрідні інвестиції в "людський капітал", який на сучасному етапі розвитку економіки набуває все більшого значення, оскільки саме результатом людської діяльності є будинки і споруди, машини і устаткування, а головне — основний фактор сучасного економічного розвитку — інтелектуальний продукт, що визначає економічне становище країни у світовій ієрархії держав.

У системі відносин розширеного відтворення інвестиції виконують найважливішу структуроутворюючу функцію. Від того, у які галузі народного господарства вкладаються кошти для його розвитку, залежить майбутня структура економіки: чи переважатимуть машинобудівні заводи, що випускають сільгосптехніку, чи машинобудівні заводи, що випускають воєнну техніку і спорядження; чи переважатимуть будівельні фірми, що спеціалізуються на спорудженні великих виробничих комплексів, чи такі фірми, що будують житлові об'єкти підвищеної комфортності.

Приватні інвестиції переважно надаються за умови обов'язкового одержання прибутку від вкладення коштів. Отже, рівнем прибутковості кожної окремої галузі економіки, підгалузі, окремого підприємства визначається рівень інвестиційної переваги цієї галузі, підгалузі або підприємства.

Прибутковість — це найважливіший структуроутворюючий критерій, що визначає пріоритетність капіталовкладення. Недержавні джерела інвестицій спрямовуються насамперед у високорентабельні галузі зі швидкою оборотністю капіталу. За цих умов сфери економіки з повільною окупністю вкладених коштів залишаються недоін-вестованими. Надмірне інвестування призводить до інфляції ("перегріву" економіки), недостатнє ж — до дефляції. Ці крайні полюси економічної політики повинна регулювати держава, застосовуючи ефективну стратегію у сфері податків, державних витрат, кредитно-грошових і фінансово-бюджетних заходів.

Перехід до ринкових відносин в інвестиційній сфері насамперед стосується її джерел. Інвестиції можуть здійснюватися за рахунок власних фінансових ресурсів інвестора (амортизаційні відрахування, прибуток, грошові нагромадження, заощадження громадян, юридичних осіб та ін.), залучених фінансових коштів інвесторів (банківські, бюджетні, облігаційні кредити, а також кошти, отримані від продажу акцій, облігацій, пайових та інших внесків громадян і юридичних осіб), бюджетних інвестиційних асигнувань і запозичених фінансових ресурсів (кредити, позики).