Арабо-мусульманський культурний регіон
Ху¬до¬ж¬нє скло, що ма¬ло в Єги¬п¬ті да¬в¬ні тра¬ди¬ції, до¬ся¬г¬ло сво¬го най¬бі¬ль¬шо¬го роз¬кві¬ту в XIII–XIV сто¬літ-тях, ко¬ли до ві¬до¬мих ра¬ні¬ше при¬йо¬мів при¬кра¬си – гра¬ну¬ван¬ню, гра¬ві¬ру¬ван¬ню, ре¬ль¬є¬фу, ко¬льо¬ро¬во¬му і кру-че¬но¬му склу – при¬єд¬на¬в¬ся роз¬пис зо¬ло¬том і ко¬льо¬ро¬ви¬ми ема¬ля¬ми. Ос¬но¬в¬ни¬ми центра¬ми ви¬ро¬б¬ни¬ц¬т¬ва ху-до¬ж¬ньо¬го скла бу¬ли Фу¬с¬тат, Оле¬к¬са¬н¬д¬рія, Фа¬юм. По сво¬їх фо¬р¬мах і за¬га¬ль¬но¬му ха¬ра¬к¬те¬рі де¬ко¬ру ху¬до¬ж¬нє скло Єги¬п¬ту бли¬зь¬ко до сі¬рій¬сь¬ко¬го, але для ньо¬го ти¬по¬ві ве¬ли¬кі на¬пи¬си з по¬ба¬жан¬ня¬ми, не¬рі¬д¬ко по¬кри¬ва¬ю-чи¬ми ши¬ро¬ки¬ми по¬яса¬ми май¬же всю по¬ве¬р¬х¬ню су¬ди¬ни.
Єги¬пет¬сь¬кі ху¬до¬ж¬ні ке¬ра¬мі¬ч¬ні ви¬ро¬би – роз¬пи¬са¬ні лю¬с¬т¬ром і рі¬з¬ни¬ми фа¬р¬ба¬ми фа¬я¬н¬со¬ві і гли¬ня¬ні ва-зи, ча¬ші і блю¬да – ча¬с¬то по¬ряд з рі¬з¬ни¬ми ро¬с¬лин¬ни¬ми і гео¬ме¬т¬ри¬ч¬ни¬ми мо¬ти¬ва¬ми при¬кра¬ше¬ні зо¬бра¬жен¬ня-ми тва¬рин, риб, пта¬хів і люд¬сь¬ких фі¬гур. Осо¬б¬ли¬во кра¬си¬ві ве¬ли¬кі зе¬ле¬ну¬ва¬то-¬жо¬в¬ті лю¬с¬т¬ро¬ві блю¬да XI сто¬літ¬тя з ве¬ли¬ки¬ми фі¬гу¬р¬ни¬ми зо¬бра¬жен¬ня¬ми, ви¬ко¬на¬ни¬ми у ві¬ль¬ній ма¬льо¬в¬ни¬чій ма¬не¬рі. Се¬ред зо¬бра-жень зу¬стрі¬ча¬ють¬ся фі¬гу¬ри му¬зи¬ка¬н¬та, лю¬ди¬ни, що на¬ли¬ває в ку¬бок ви¬но, ве¬р¬ш¬ни¬ка, дво- і три¬фі¬гу¬р¬ні жа¬н-ро¬ві і ба¬та¬ль¬ні сце¬ни, а та¬кож ре¬а¬ль¬ні й фа¬н¬та¬с¬ти¬ч¬ні тва¬ри¬ни, мо¬ти¬ви бо¬ро¬ть¬би зві¬рів. По сти¬лі роз¬пис на ке¬ра¬мі¬ку XI сто¬літ¬тя ду¬же бли¬зь¬кий до зга¬да¬но¬го ви¬ще фа¬ти¬мід¬сь¬ко¬го стін¬но¬го жи¬во¬пи¬су.
У ХІ¬ІІ-Х сто¬річ¬чях ми¬с¬те¬ц¬т¬во ке¬ра¬мі¬ки в Єги¬п¬ті зно¬ву пе¬ре¬жи¬ло під¬йом: ви¬по¬в¬ню¬ва¬ли¬ся су¬ди¬ни з то¬н-ким ба¬га¬то¬ба¬р¬в¬ним роз¬пи¬сом, що зо¬бра¬жу¬вав тва¬рин і пта¬хів се¬ред ро¬с¬лин¬них мо¬ти¬вів. Тра¬ди¬ції роз¬пи¬с¬ної ке¬ра¬мі¬ки, як і ін¬ших ви¬дів при¬кла¬д¬но¬го ми¬с¬те¬ц¬т¬ва, про¬до¬в¬жу¬ва¬ли жи¬ти в Єги¬п¬ті про¬тя¬гом усі¬єї епо¬хи се¬ре-д¬ньо¬віч¬чя і за¬раз скла¬да¬ють ос¬но¬ву на¬род¬них ху¬до¬ж¬ніх ре¬ме¬сел.
Роз¬ви¬ва¬ло¬ся на про¬тя¬зі ба¬га¬тьох сто¬літь ми¬с¬те¬ц¬т¬во се¬ре¬д¬ньо¬ві¬ч¬но¬го Єги¬п¬ту пред¬ста¬в¬ляє ве¬ли¬ку, са-мо¬бу¬т¬ню шко¬лу в іс¬то¬рії ми¬с¬те¬ц¬т¬ва араб¬сь¬ких кра¬їн, що гра¬ла ве¬ли¬ку роль у про¬це¬сі вза¬є¬мо¬дії ху¬до¬ж¬ніх куль¬тур Бли¬зь¬кої Схо¬ду і За¬хі¬д¬ної Єв¬ро¬пи.
Жит¬тя й су¬с¬пі¬ль¬но-¬по¬лі¬ти¬ч¬на ді¬я¬ль¬ність про¬ро¬ка Му¬ха¬м¬ме¬да (Ма¬го¬ме¬та)
Ахмат Абд Ал¬лах (бли¬зь¬ко 570-632) з ро¬ду Ха¬шим родоплемінної гру¬пи Ку¬райш – за¬сно¬в¬ник ре¬лі¬гії іс¬ла¬му і пер¬шої гро¬ма¬ди му¬су¬ль¬ман. По пред¬ста¬в¬лен¬ню му¬су¬ль¬ман – про¬рок Ал¬ла¬ха і йо¬го по¬слан¬ник, че-рез ко¬т¬ро¬го був пе¬ре¬да¬ний лю¬дям текст Ко¬ра¬ну.
На¬ро¬ди¬в¬ся в Ме¬ц¬ці в не¬ба¬га¬тій, але бли¬зь¬кій по спо¬рі¬д¬нен¬ню до ме¬к¬кан¬сь¬кої зна¬ті ро¬ди¬ні. Йо¬го ба¬ть-ко вмер під час то¬р¬го¬вої по¬їз¬д¬ки до на¬ро¬джен¬ня Ма¬го¬ме¬та, ма¬ти – че¬рез кі¬ль¬ка ро¬ків. Ма¬го¬мет ви¬хо¬ву¬ва¬в¬ся в бу¬ди¬н¬ку сво¬го ді¬да Абд аль-¬мут¬та¬лі¬ба. З мо¬ло¬дого ро¬ків він був зна¬йо¬мий із ка¬ра¬ван¬ною то¬р¬гі¬в¬лею, іно¬ді брав участь у то¬р¬го¬вих по¬їз¬д¬ках. Ма¬го¬мет на¬й¬ня¬в¬ся ве¬с¬ти то¬р¬го¬ві спра¬ви ба¬га¬тої ме¬к¬кан¬сь¬кої вдо¬ви Хадіджі бінт Ху¬вай¬літ, на якій од¬ру¬жи¬в¬ся у ві¬ці 25 ро¬ків. По¬ки Хадіджа бу¬ла жи¬ва, Ма¬го¬мет не брав со¬бі ін-ших дру¬жин.Ма¬го¬мет лю¬бив са¬мі¬т¬ність і бла¬го¬че¬с¬ти¬ві мі¬р¬ку¬ван¬ня, ча¬с¬то від¬да¬ля¬в¬ся в су¬сі¬д¬ні з Ме¬к¬кою го¬ри; був зна¬йо¬мий з ос¬но¬ва¬ми іу¬да¬ї¬з¬му і хри¬с¬ти¬ян¬с¬т¬ва, з по¬гля¬да¬ми ара¬вій¬сь¬ких мо¬но¬те¬ї¬с¬тів-¬ха¬ні¬фів. Ко¬ли Ма¬го¬ме-ту бу¬ло бли¬зь¬ко 40 ро¬ків, під час од¬но¬го з пе¬рі¬одів са¬мо¬ти йо¬му ста¬ли з’яв¬ля¬тись ба¬чен¬ня, а по¬тім – ви-сло¬ви ззо¬в¬ні, пі¬з¬ні¬ше за¬пи¬са¬ні по па¬м'я¬ті з йо¬го слів і му¬су¬ль¬ман, що скла¬ли свя¬щен¬ну кни¬гу – Ко¬ран.
Спо¬ча¬т¬ку Ма¬го¬мет зля¬ка¬в¬ся “о¬д¬к¬ро¬вень, що по¬ча¬ли¬ся”, але по¬тім упе¬в¬ни¬в¬ся, що об¬ра¬но бо¬же¬с¬т¬вом як по¬слан¬ни¬ка (ра¬сул) і про¬ро¬ка (на¬би), щоб не¬сти лю¬дям сло¬во бо¬же. Пе¬р¬ші “о¬д¬к¬ро¬вен¬ня”, що Ма¬го¬мет на-ма¬га¬в¬ся пе¬ре¬да¬ти сво¬їм ро¬ди¬чам, про¬го¬ло¬шу¬ва¬ли ве¬лич єди¬но¬го і єди¬но¬го бо¬га Ал¬ла¬ха, від¬ки¬да¬ли роз¬по-всю¬дже¬не в Ара¬вії ба¬га¬то¬бож¬жя, по¬пе¬ре¬джа¬ли про при¬йде¬ш¬нє від¬ро¬джен¬ня ме¬р¬т¬вих, дні су¬ду і по¬ка¬рань у пе¬к¬лі усіх, хто не ві¬рує в Ал¬ла¬ха.
Про¬по¬відь Ма¬го¬ме¬та бу¬ла зу¬стрі¬ну¬та в Ме¬ц¬ці з глу¬зу¬ван¬ням, од¬нак по¬сту¬по¬во до¬вко¬ла ньо¬го зі¬бра¬ла-ся гру¬па при¬хи¬ль¬ни¬ків, ча¬с¬ти¬ною зі зна¬т¬них по¬ло¬гів, ча¬с¬ти¬ною – з ни¬зів ме¬к¬ка¬н¬сь¬ко¬го су¬с¬пі¬ль¬с¬т¬ва. Ме¬к¬кан-сь¬ка вер¬хі¬в¬ка спо¬ча¬т¬ку пе¬ре¬слі¬ду¬ва¬ла і при¬гно¬б¬лю¬ва¬ла по¬слі¬до¬в¬ни¬ків Ма¬го¬ме¬та – му¬су¬ль¬ман. Сам Ма¬го¬мет зна¬хо¬ди¬в¬ся під за¬хи¬с¬том сво¬го ро¬ду і йо¬го гла¬ви – Абу Та¬лі¬ба, ба¬га¬то хто ж з му¬су¬ль¬ман, ря¬ту¬ю¬чись від го¬нінь, ви¬ї¬ха¬ли з Ме¬к¬ки в Ефі¬о¬пі¬ю. Про¬по¬відь Ма¬го¬ме¬та, що ні¬би¬то пе¬ре¬да¬ва¬ла пря¬му мо¬ву Ал¬ла¬ха, у цей час до¬во¬ди¬ла все¬мо¬гу¬т¬ність Ал¬ла¬ха, що ча¬с¬то іме¬ну¬ва¬в¬ся Ми¬ло¬сти¬вим (Ра¬х¬ман), йо¬го ве¬лич, по¬вну за¬ле-ж¬ність від ньо¬го лю¬ди¬ни. При цьо¬му Ма¬го¬мет від¬си¬лав слу¬ха¬чів до ві¬до¬ми¬ми їм іс¬то¬рі¬я¬ми про про¬ро¬ків ми-ну¬ло¬го і про за¬ги¬б¬лі дре¬в¬ні на¬ро¬ди. Ко¬ран як би по¬ка¬зу¬вав, що про¬ро¬ц¬т¬во Ма¬го¬ме¬та – яви¬ще ві¬до¬ме і мо¬ж-ли¬ве і що не¬слу¬х¬ня¬ність про¬ро¬ку зав¬жди ве¬ло до по¬ка¬ран¬ня не¬ві¬ру¬ю¬чих.