Арабо-мусульманський культурний регіон
Ко¬ли мо¬ва йде про вплив іс¬ла¬му на об¬ра¬зо¬т¬во¬р¬че ми¬с¬те¬ц¬т¬во, зви¬чай¬но вка¬зу¬ють на за¬бо¬ро¬ну зо¬бра-жу¬ва¬ти жи¬ві іс¬то¬ти під стра¬хом ре¬лі¬гій¬ної ка¬ри. Без¬су¬м¬ні¬в¬но, що із са¬мо¬го ви¬ни¬к¬нен¬ня на¬вчан¬ня іс¬ла¬му мі¬с-ти¬ло іко¬но¬бо¬р¬чу те¬н¬де¬н¬цію, зв'я¬за¬ну з по¬до¬лан¬ням ба¬га¬то¬бож¬жя. У Ко¬ра¬ні ку¬ми¬ри (шви¬д¬ше за все, ску¬ль¬п-ту¬р¬ні зо¬бра¬жен¬ня дре¬в¬ніх пле¬мін¬них бо¬гів) на¬зва¬ні «ма¬рою са¬та¬ни». Ре¬лі¬гій¬на тра¬ди¬ція рі¬шу¬че від¬ки¬да¬ла мо¬ж¬ли¬вість зо¬бра¬жен¬ня бо¬же¬с¬т¬ва. У ме¬че¬тях і ін¬ших куль¬то¬вих бу¬ди¬н¬ках не до¬зво¬ля¬ло¬ся по¬мі¬ща¬ти та¬кож зо¬бра¬жен¬ня лю¬дей. Ко¬ран і ін¬ші бо¬го¬слов¬сь¬кі кни¬ги при¬кра¬ша¬ли¬ся тіль¬ки ор¬на¬ме¬н¬том. Од¬нак спо¬ча¬т¬ку в іс-ла¬мі не бу¬ло за¬бо¬ро¬ни зо¬бра¬жу¬ва¬ти жи¬ві іс¬то¬ти, сфо¬р¬му¬льо¬ва¬ної як ре¬лі¬гій¬ний за¬кон. Тіль¬ки пі¬з¬ні¬ше, ймо-ві¬р¬но в ІХ-Х сто¬літ¬тях, іко¬но¬бо¬р¬ча те¬н¬де¬н¬ція іс¬ла¬му бу¬ла ви¬ко¬ри¬с¬та¬на для за¬бо¬ро¬ни ви¬зна¬че¬ної ка¬те¬го¬рії зо¬бра¬жень під стра¬хом по¬ка¬ран¬ня в за¬гро¬б¬но¬му сві¬ті. «Не¬ща¬с¬тя то¬му, – чи¬та¬є¬мо ми в ко¬мен¬та¬рях до Ко¬ра-на, – хто бу¬де зо¬бра¬жу¬ва¬ти жи¬ву іс¬то¬ту! У день остан¬ньо¬го су¬ду об¬лич¬чя, яких ху¬до¬ж¬ник пред¬ста¬вив, зі-йдуть із ка¬р¬ти¬ни і при¬йдуть до ньо¬го з ви¬мо¬гою да¬ти їм ду¬шу. То¬ді ця лю¬ди¬на, що не мо¬же да¬ти сво¬їм ство¬рен¬ням ду¬ші, бу¬де спа¬ле¬на у ві¬ч¬но¬му по¬лу¬м'ї».
Іс¬то¬рія по¬ка¬за¬ла, що ці об¬ме¬жен¬ня, що на¬кла¬ли від¬би¬ток на роз¬ви¬ток окре¬мих ви¬дів ми¬с¬те¬ц¬т¬ва, ма¬ли зна¬чен¬ня не у всіх му¬су¬ль¬ман¬сь¬ких кра¬ї¬нах і стро¬го ви¬ко¬ну¬ва¬ли¬ся ли¬ше в пе¬рі¬оди осо¬б¬ли¬во¬го по¬си¬лен¬ня іде¬о¬ло¬гі¬ч¬ної ре¬а¬к¬ці¬ї.
Од¬нак по¬яс¬нен¬ня ос¬но¬в¬них осо¬б¬ли¬во¬с¬тей се¬ре¬д¬ньо¬ві¬ч¬но¬го ми¬с¬те¬ц¬т¬ва араб¬сь¬ких на¬ро¬дів тре¬ба шу¬ка-ти не в ре¬лі¬гії, що впли¬ва¬ла, але не ви¬зна¬ча¬ла йо¬го роз¬ви¬ток. Зміст ху¬до¬ж¬ньої тво¬р¬чо¬с¬ті на¬ро¬дів Араб¬сь¬ко-го Схо¬ду, йо¬го шля¬хів й осо¬б¬ли¬во¬с¬тей бу¬ли ви¬зна¬че¬ні но¬ви¬ми ідей¬но-¬ес¬те¬ти¬ч¬ни¬ми за¬да¬ча¬ми, що ви¬су¬нув по¬сту¬па¬ль¬ний хід роз¬ви¬т¬ку су¬с¬пі¬ль¬с¬т¬ва, що всту¬пи¬ло в епо¬ху фе¬о¬да¬лі¬з¬му.
Спе¬ци¬фі¬ка се¬ре¬д¬ньо¬ві¬ч¬но¬го ми¬с¬те¬ц¬т¬ва кра¬їн Араб¬сь¬ко¬го, як і всьо¬го Бли¬ж¬ньо¬го й Се¬ре¬д¬ньо¬го Схо¬ду ду¬же скла¬д¬на. Во¬но від¬би¬ва¬ло жи¬вий зміст дій¬с¬но¬с¬ті, але, як і вся куль¬ту¬ра се¬ре¬д¬ньо¬віч¬чя, гли¬бо¬ко пе¬ре-йня¬та ре¬лі¬гій¬но-¬мі¬с¬ти¬ч¬ним сві¬то¬гля¬дом, ро¬би¬ло це в умо¬в¬ній, ча¬с¬то си¬м¬во¬лі¬ч¬ній фо¬р¬мі, ви¬ро¬би¬в¬ши для ху¬до¬ж¬ніх тво¬рів свою осо¬б¬ли¬ву об¬ра¬з¬ну мо¬ву.
Но¬ва¬тор¬с¬т¬во араб¬сь¬кої се¬ре¬д¬ньо¬ві¬ч¬ної лі¬те¬ра¬ту¬ри і ра¬зом із тим її жит¬тє¬ву ос¬но¬ву ха¬ра¬к¬те¬ри¬зує як зве¬р¬тан¬ня до ду¬хо¬в¬но¬го сві¬ту лю¬ди¬ни, ство¬рен¬ня мо¬ра¬ль¬них іде¬а¬лів, що ма¬ли за¬га¬ль¬но¬люд¬сь¬ке зна¬чен¬ня.Ве¬ли¬кою об¬ра¬з¬ною си¬лою пе¬ре¬йня¬те й об¬ра¬зо¬т¬во¬р¬че ми¬с¬те¬ц¬т¬во Араб¬сь¬ко¬го Схо¬ду. Од¬нак як лі¬те¬ра-ту¬ра ко¬ри¬с¬та¬ла¬ся по пе¬ре¬ва¬зі умо¬в¬ною фо¬р¬мою для уті¬лен¬ня сво¬їх об¬ра¬зів, так і в об¬ра¬зо¬т¬во¬р¬чо¬му ми¬с¬те-ц¬т¬ві жит¬тє¬вий зміст ви¬ра¬жа¬в¬ся осо¬б¬ли¬вою мо¬вою де¬ко¬ра¬ти¬в¬но¬го ми¬с¬те¬ц¬т¬ва.
Умо¬в¬ність «мо¬ви» се¬ре¬д¬ньо¬ві¬ч¬но¬го об¬ра¬зо¬т¬во¬р¬чо¬го ми¬с¬те¬ц¬т¬ва в бі¬ль¬шо¬с¬ті на¬ро¬дів бу¬ла зв'я¬за¬на з прин¬ци¬пом де¬ко¬ра¬ти¬в¬но¬с¬ті, вла¬с¬ти¬вим не тіль¬ки зо¬в¬ні¬ш¬нім фо¬р¬мам, але і са¬мій стру¬к¬ту¬рі, об¬ра¬з¬но¬му ла¬ду ху¬до¬ж¬ньо¬го тво¬ру. Ба¬гат¬с¬т¬во де¬ко¬ра¬ти¬в¬ної фа¬н¬та¬зії і май¬с¬те¬р¬не її пе¬ре¬тво¬рен¬ня в при¬кла¬д¬но¬му ми¬с¬те¬ц¬т¬ві, мі¬ні¬а¬тю¬рі й ар¬хі¬те¬к¬ту¬рі скла¬да¬ють не¬від'¬єм¬ну й ко¬ш¬то¬в¬ну якість чу¬до¬вих здо¬бу¬т¬ків ху¬до¬ж¬ни¬ків ті¬єї епо¬хи.
У ми¬с¬те¬ц¬т¬ві Араб¬сь¬ко¬го Схо¬ду де¬ко¬ра¬ти¬в¬ність здо¬бу¬ва¬ла осо¬б¬ли¬во яс¬к¬ра¬ві і своє¬рі¬д¬ні ри¬си, ста¬в¬ши ос¬но¬вою об¬ра¬з¬но¬го ла¬ду жи¬во¬пи¬су і, по¬ро¬ди¬в¬ши най¬ба¬га¬т¬ше ми¬с¬те¬ц¬т¬во ві¬зе¬ру¬н¬ка, що во¬ло¬діє скла¬д¬ним ор¬на¬ме¬н¬та¬ль¬ним ри¬т¬мом і ча¬с¬то під¬ви¬ще¬ною ко¬ло¬ри¬с¬ти¬ч¬ною зву¬ч¬ні¬с¬тю. У ті¬с¬них ра¬м¬ках се¬ре¬д¬ньо¬ві¬ч¬но¬го сві¬то¬гля¬ду ху¬до¬ж¬ни¬ки Араб¬сь¬ко¬го Схо¬ду знай¬шли свій шлях вті¬лен¬ня ба¬гат¬с¬т¬ва їх¬ньо¬го жит¬тя. Ри¬т¬мом ві-зе¬ру¬н¬ка, тон¬кою пла¬с¬ти¬ч¬ні¬с¬тю ор¬на¬ме¬н¬та¬ль¬них форм, не¬по¬вто¬р¬ною га¬р¬мо¬ні¬єю яс¬к¬ра¬вих і чи¬с¬тих фарб во-ни ви¬ра¬жа¬ли ве¬ли¬кий ес¬те¬ти¬ч¬ний зміст.
Об¬раз лю¬ди¬ни не був ви¬клю¬че¬ний з ува¬ги ху¬до¬ж¬ни¬ків, хо¬ча зве¬р¬тан¬ня до ньо¬го бу¬ло об¬ме¬же¬ним, осо¬б¬ли¬во в пе¬рі¬од по¬си¬лен¬ня ре¬лі¬гій¬них за¬бо¬рон. Зо¬бра¬жен¬ня лю¬дей за¬по¬в¬ню¬ють ілю¬с¬т¬ра¬ції в ру¬ко¬пи¬сах і ча¬с¬то зу¬стрі¬ча¬ють¬ся у ві¬зе¬ру¬н¬ках на пред¬ме¬тах при¬кла¬д¬но¬го ми¬с¬те¬ц¬т¬ва; ві¬до¬мі та¬кож па¬м'я¬т¬ни¬ки мо¬ну¬ме¬н-та¬ль¬но¬го жи¬во¬пи¬су з ба¬га¬то¬фі¬гу¬р¬ни¬ми сце¬на¬ми і ску¬ль¬п¬ту¬р¬ні об¬ра¬зо¬т¬во¬р¬чі ре¬ль¬є¬фи. Од¬нак і в та¬ких здо¬бу-т¬ках люд¬сь¬кий об¬раз під¬ле¬г¬лий за¬га¬ль¬но¬му де¬ко¬ра¬ти¬в¬но¬му рі¬шен¬ню. На¬віть на¬ді¬ля¬ю¬чи ба¬га¬ть¬ма жит¬тє¬ви-ми ри¬са¬ми фі¬гу¬ри лю¬дей, ху¬до¬ж¬ни¬ки Араб¬сь¬ко¬го Схо¬ду тра¬к¬ту¬ва¬ли їх по¬ве¬р¬х¬не¬во, умо¬в¬но. У при¬кла¬д¬но¬му ми¬с¬те¬ц¬т¬ві фі¬гу¬р¬ки лю¬дей най¬ча¬с¬ті¬ше вклю¬че¬ні в ор¬на¬мент, во¬ни втра¬ча¬ють зна¬чен¬ня са¬мо¬стій¬но¬го зо¬бра-жен¬ня, ста¬ю¬чи не¬від'¬єм¬ною ча¬с¬ти¬ною ві¬зе¬ру¬н¬ка.