Арабо-мусульманський культурний регіон
У якийсь мо¬мент (бли¬зь¬ко 618-620 р.) ви¬ни¬к¬ла мо¬ж¬ли¬вість ком¬п¬ро¬мі¬су з ме¬к¬ка¬н¬ця¬ми. Ма¬го¬мет ні¬би¬то по¬го¬ди¬в¬ся ви¬зна¬ти осо¬б¬ли¬ве по¬ло¬жен¬ня при Ал¬ла¬ху ша¬но¬ва¬них у Ме¬ц¬ці бо¬гинь – аль-¬лат, аль-¬уз¬зи і Ма-нат, а ме¬к¬ка¬н¬ці – про¬ро¬чу мі¬сію Ма¬го¬ме¬та і пе¬р¬ше мі¬с¬це Ал¬ла¬ха се¬ред бо¬гів. Од¬нак при¬ми¬рен¬ня, що по¬ру-шу¬ва¬ло го¬ло¬вний прин¬цип но¬во¬го на¬вчан¬ня – стро¬ге єди¬но¬бож¬жя, не від¬бу¬ло¬ся, і бо¬ро¬ть¬ба за¬го¬с¬т¬ри¬ла¬ся. Тим ча¬сом уме¬р¬ла Хадіджа, по¬мер Абу Та¬ліб. Ма¬го¬мет по¬зба¬ви¬в¬ся зна¬ч¬ної ча¬с¬ти¬ни мо¬ра¬ль¬ної під¬три¬м¬ки і за¬хи¬с¬ту. Ста¬в¬ши гла¬вою ро¬ду, Абу Ла¬хаб від¬мо¬вив Ма¬го¬ме¬ту в за¬сту¬п¬ни¬ц¬т¬ві.
Ма¬го¬мет став шу¬ка¬ти при¬хи¬ль¬ни¬ків по¬за Ме¬к¬ко¬ю. Він зве¬р¬та¬в¬ся з про¬по¬ві¬дя¬ми до лю¬дей, що при¬їж-джа¬ли в мі¬с¬то по то¬р¬го¬вих спра¬вах, зро¬бив у без¬ре¬зу¬ль¬та¬т¬них по¬шу¬ках при¬ту¬л¬ку по¬їз¬д¬ку в Та¬їф. На¬ре¬ш¬ті, бли¬зь¬ко 620 ро¬ку він всту¬пив у та¬є¬м¬ну уго¬ду з гру¬пою жи¬те¬лів Яс¬рі¬ба – ве¬ли¬ко¬го зе¬м¬ле¬вла¬с¬ни¬ць¬ко¬го оа¬зи-су при¬бли¬з¬но в 400 км. до пів¬но¬чі від Ме¬к¬ки. Про¬жи¬ва¬ю¬чі там язи¬ч¬ни¬ць¬кі й араб¬сь¬кі пле¬ме¬на, що при¬йн¬я¬ли іу¬да¬їзм, зна¬хо¬ди¬ли¬ся в ста¬ні три¬ва¬лих і за¬плу¬та¬них між¬усо¬биць, з яких во¬ни, по ара¬вій¬сь¬ко¬му зви¬чаї, спо-ді¬ва¬ли¬ся ви¬б¬ра¬ти¬ся за до¬по¬мо¬гою ав¬то¬ри¬те¬т¬но¬го і без¬сто¬рон¬ньо¬го тре¬тей¬сь¬ко¬го су¬д¬ді. Як та¬ко¬го су¬д¬дю во-ни і за¬про¬си¬ли Ма¬го¬ме¬та, ви¬зна¬в¬ши йо¬го про¬ро¬чу мі¬сію як ос¬но¬ву йо¬го ав¬то¬ри¬те¬ту.
Спо¬ча¬т¬ку бі¬ль¬шість ме¬к¬кан¬сь¬ких му¬су¬ль¬ман, а по¬тім і сам Ма¬го¬мет пе¬ре¬се¬ли¬ли¬ся в Яс¬ріб. Він при-був ту¬ди 24 чи 22 ве¬ре¬с¬ня 622 ро¬ку. З пер¬шо¬го мі¬ся¬ця (аль-¬му¬ха¬р¬рам) цьо¬го ро¬ку му¬су¬ль¬ма¬ни ста¬ли від¬ра-хо¬ву¬ва¬ти ро¬ки но¬вої ери по хи¬дж¬рі, тоб¬то по ро¬ці пе¬ре¬се¬лен¬ня Ма¬го¬ме¬та і Ме¬к¬ки в Ясріб, що став на¬зи¬ва-ти¬ся Ма¬жи¬нат ан¬на¬бі (“мі¬с¬то Про¬ро¬ка”) чи про¬с¬то аль-¬ма¬ди¬на (Ме¬ди¬на).Ма¬го¬мет пе¬ре¬тво¬ри¬в¬ся з про¬с¬то¬го про¬по¬ві¬д¬ни¬ка в по¬лі¬тич¬но¬го лі¬де¬ра гро¬ма¬ди, що вклю¬ча¬ла спо¬ча¬т¬ку не тіль¬ки му¬су¬ль¬ман. По¬сту¬по¬во вста¬но¬в¬лю¬єть¬ся йо¬го єди¬но¬влад¬дя в Ме¬ди¬ні. Го¬ло¬вною опо¬рою Ма¬го¬ме¬та бу¬ли му¬су¬ль¬ма¬ни, що при¬йш¬ли з ним з Ме¬к¬ки – му¬ха¬джи¬ри і ме¬дин¬сь¬кі му¬су¬ль¬ма¬ни – ан¬са¬ри. Ма¬го¬мет спо¬ді¬ва¬в¬ся та¬кож знай¬ти ре¬лі¬гій¬ну і по¬лі¬тич¬ну під¬три¬м¬ку в іу¬де¬їв Яс¬ри¬ба, він на¬віть під¬кре¬с¬ле¬но об¬рав ки¬б-лою Єру¬са¬лим. Од¬нак во¬ни від¬мо¬ви¬ли¬ся ви¬зна¬ти в Ма¬го¬ме¬ті ме¬сію з не іудеїв, більш то¬го ви¬смі¬ю¬ва¬ли про¬ро¬ка Ал¬ла¬ха і на¬віть всту¬пи¬ли в ко¬н¬та¬к¬ти з во¬ро¬га¬ми Ма¬го¬ме¬та – ме¬к¬ка¬н¬ця¬ми. До них при¬єд¬на¬ли¬ся і ча-с¬ти¬на ін¬ших яс¬ри¬б¬ців з язи¬ч¬ни¬ків, іу¬де¬їв і хри¬с¬ти¬ян, що спо¬ча¬т¬ку охо¬че при¬йн¬я¬ли іс¬лам, але по¬тім ви¬сту-пи¬ли про¬ти Ма¬го¬ме¬та. Ця вну¬т¬рі¬шня ме¬дин¬сь¬ка опо¬зи¬ція не¬од¬но¬ра¬зо¬во за¬су¬джу¬єть¬ся в Ко¬ра¬ні під ім'ям “ли¬це¬мі¬рів” (му¬на¬фі¬кун).
Вну¬т¬рі¬шнє роз¬ме¬жу¬ван¬ня до¬по¬мо¬г¬ло роз¬ви¬т¬ку пред¬ста¬в¬лен¬ня про іс¬лам як про окре¬му ре¬лі¬гію, по¬си-лен¬ню її ара¬вій¬сь¬ких рис. Ма¬го¬мет все яс¬ні¬ше го¬во¬рить про осо¬б¬ли¬ву роль іс¬ла¬му, про се¬бе як про остан-ньо¬го про¬ро¬ка – “пе¬ча¬т¬ки про¬ро¬ків”, іу¬деї і хри¬с¬ти¬я¬ни по¬ка¬за¬ні як по¬га¬ні ві¬ру¬ю¬чі, іс¬лам є ви¬пра¬в¬лен¬ня до¬пу-ще¬них ни¬ми пе¬ре¬кру¬чу¬вань во¬лі Ал¬ла¬ха. У про¬ти¬ва¬гу су¬бо¬ті вста¬но¬в¬лю¬єть¬ся осо¬б¬ли¬вий му¬су¬ль¬ман¬сь¬кий день за¬га¬ль¬ної мо¬ли¬т¬ви – п'ят¬ни¬ця.
У Ме¬ди¬ні бу¬ду¬єть¬ся пе¬р¬ша ме¬четь, бу¬ди¬нок Ма¬го¬ме¬та, вста¬но¬в¬лю¬ють¬ся ос¬но¬ви му¬су¬ль¬ман¬сь¬ко¬го ри¬ту¬а¬лу – пра¬ви¬ла мо¬ли¬т¬ви, об¬ми¬ван¬ня, по¬са¬ди, за¬кли¬ку до мо¬ли¬т¬ви, збо¬рів на бла¬го¬че¬с¬ти¬ві не¬ста¬т¬ки і т.д. У про¬по¬ві¬дях Ма¬го¬ме¬та ста¬ли фі¬к¬су¬ва¬ти¬ся пра¬ви¬ла жит¬тя гро¬ма¬ди – прин¬ци¬пи спа¬д¬ку¬ван¬ня, роз¬дя¬г¬ну-ла май¬на, од¬ру¬жен¬ня. З'яв¬ля¬ють¬ся за¬бо¬ро¬ни на ви¬но, сви¬ни¬ну й аза¬р¬т¬ні іг¬ри.
По¬чи¬нає осо¬б¬ли¬во ви¬ді¬ля¬ти¬ся по¬ло¬жен¬ня Ма¬го¬ме¬та як по¬слан¬ни¬ка Ал¬ла¬ха. У “о¬д¬к¬ро¬вен¬нях” з'яв¬ля-ють¬ся ви¬мо¬ги осо¬б¬ли¬вої по¬ва¬ги до Ма¬го¬ме¬та, на ньо¬го “по¬си¬ла¬ю¬ть¬ся” ви¬клю¬чен¬ня з де¬яких за¬бо¬рон, обо-в'я¬з¬ко¬вих для ін¬ших.
Та¬ким чи¬ном, у Ме¬ди¬ні Ма¬го¬мет сфо¬р¬му¬вав ос¬но¬в¬ні прин¬ци¬пи ре¬лі¬гій¬но¬го на¬вчан¬ня, ри¬ту¬а¬лу й ор¬га-ні¬за¬ції гро¬ма¬ди. Ці прин¬ци¬пи бу¬ли ви¬ра¬же¬ні в “о¬д¬к¬ро¬вен¬нях” і ча¬с¬т¬ко¬во – у ви¬сло¬в¬лен¬нях, рі¬шен¬нях і вчи¬н-ках са¬мо¬го Ма¬го¬ме¬та.
Од¬ні¬єї з форм зі¬мк¬нен¬ня гро¬ма¬ди і її роз¬ши¬рень із са¬мо¬го по¬ча¬т¬ку ме¬дин¬сь¬ко¬го пе¬рі¬оду ста¬ла бо¬ро¬ть-ба з не¬ві¬ру¬ю¬чи¬ми ме¬к¬ка¬н¬ця¬ми. У 623 ро¬ці по¬чи¬на¬ють¬ся на¬па¬ди му¬су¬ль¬ман на ме¬к¬кан¬сь¬кі ка¬ра¬ва¬ни, у 624 ро¬ці при Ба¬д¬рі му¬су¬ль¬ма¬ни, очо¬лю¬ва¬ні Ма¬го¬ме¬том, пе¬ре¬мо¬г¬ли ме¬к¬кан¬сь¬кий за¬гін, і ця пе¬ре¬мо¬га бу¬ла сприй¬ня¬та і ви¬тлу¬ма¬че¬на як до¬каз то¬го, що Ал¬лах – на сто¬ро¬ні му¬су¬ль¬ман. У 625 ро¬ці ме¬к¬ка¬н¬ці пі¬ш¬ли до Ме¬ди¬ни й зу¬стрі¬ли¬ся із му¬су¬ль¬ман¬сь¬ким вій¬сь¬ком бі¬ля го¬ри Ухуд. У бої Ма¬го¬мет був лег¬ко по¬ра¬не¬ний у го-ло¬ву, му¬су¬ль¬ма¬ни по¬не¬с¬ли ве¬ли¬кі втра¬ти, од¬нак ме¬к¬ка¬н¬ці не роз¬ви¬ну¬ли свій ус¬піх і ві¬ді¬йш¬ли. У на¬сту¬п¬но¬му ро¬ці во¬ни зно¬ву пі¬ді¬йш¬ли до Ме¬ди¬ни, але бу¬ли зу¬пи¬не¬ні обо¬ро¬ною му¬су¬ль¬ман у спе¬ці¬а¬ль¬но ви¬ко¬па¬но¬му ро¬ві.