Проблеми та перспективи розвитку українського кінопрокату
Важливою проблемою українського кінопрокату залишається проблема репертуару. Як зазначив кінорежисер О. Янчук, "у нас, бачте, є уже кінопрокат, але він переважно американський. Світові кінопрем'єри у нас проходять одночасно з іншими столицями. Але в кінотеатрах, на жаль, немає жодного українського фільму, це дуже болюче питання для мене. Я б хотів, щоб українське кіно також було в прокаті. Люди відвикли від нього, а з другого боку, я знаю, що всі дуже скучають за українським кіно" [23].Взагалі, як вважають у пресі, репертуар є одним з головних проколів українських кінотеатрів. Всюди йдуть ті ж самі фільми. Це пов’язано з тим, що майже уся продукція, як вже зазначалося, на вітчизняний кіноринок прибуває з Москви. Закордонні фільми продаються з правами показу на території СНД (без країн Балтії) одним пакетом. При купівлі прав на гарну картину покупцю з СНД тільки послуги коштують 30 тис. доларів. Це без врахування ціни на право показу. Тому купляти картини кожному окремому кінотеатру економічно невигідно. У кращому стані (за умов однакового репертуару) опиняються кінотеатри, які мають більшу кількість залів. Перевірено, оборот коштів на одне місце у багатозальному кінотеатрі більше майже на третину [6].
Мало хто сподівається на те, що зможе де-небудь переглянути наш новий фільм. Не показують їх ні по телебаченню, ні в кінотеатрах. Але українські фільми виходять. Більш того, фільми, створені у 2004–2005 роках гідно репрезентували українське кіномистецтво на міжнародних та національних кінофестивалях. Так, стрічка "Консонанс" (режисер В. Мельникова, Національна кінематека України) стала переможцем у номінації "Краща режисерська робота" на кіновідеофестивалі "Відкрита ніч. Дубль 9,5" (Київ, 2005). Фільм "Проти сонця" (режисер В. Васянович, Українська студія хронікально-документальних фільмів) отримав Гран-прі на ІІ Міжнародному кінофестивалі документальних фільмів "Кінолітопис-2005" (Київ), спеціальний приз журі ХХVII Міжнародного кінофестивалю короткометражних фільмів у Клермон-Феррані (Франція, 2005), Гран-прі міжнародного кінофестивалю "AYE FILM FESTIVAL" (Нансі, Франція), диплом за найкращий короткометражний фільм на І Українському міжнародному кінофестивалі "Контакт" (Київ, 2005). Дебютна короткометражна ігрова кінострічка "Михайлюки" (режисер С. Крутін, Одеська кіностудія художніх фільмів) отримала приз за найкращу екранну роботу на ХVІ Міжнародному фестивалі студентських фільмів "Пролог" (Київ, 2005). Дебютний анімаційний фільм "П’єса для трьох акторів" (режисер О. Шмигун) отримав диплом "Найкраща анімація" на ХVI Міжнародному фестивалі студентських фільмів "Пролог", а також розділив приз за кращу анімацію з фільмом "Вивчення ефекту падіння" на Міжнародному кінофестивалі "Ла Філа" (Іспанія). Короткометражний фільм "Подорожні" (режисер І. Стрембіцький) отримав "Золоту пальмову гілку" за короткометражний фільм на 58-му Канському кінофестивалі (Франція, 2005) [1, 2, 24, 25].
Відомо, що в кожній кінематографічній країні прокат фільмів складається із двох галузей: комерційної, масової, мейнстримової та некомерційної, мистецької, альтернативної. В нашій державі жоден із цих напрямів не задовольняє глядацьких потреб. Особливо це стосується некомерційного кіно. Фільми українських режисерів (а комерційного кіно у нас не знімають) просто ніде показувати [26].
Тут постає ще одна проблема, – де купити український фільм? Здається, в нашій країні це питання досі нікого не обходило. Ні, в приватному сенсі, якщо поставити за мету придбати український фільм на відео, це можна зробити в "україноорієнтованих" торговельних точках, оскільки ТОВ "Классік-Відео" таку продукцію випускає. А якщо не в приватному?
Взагалі-то питання мало б ставитися інакше, а саме: "Як продати український фільм?" І ставитися давно, оскільки фільм є товаром, і держава, яка виділяє кошти на виробництво фільмів, мала б продавати фільми на кіноринках, просувати на телеканали та куди тільки можна, аби повернути витрачені гроші й на них знімати наступні фільми. На жаль, у державі питання це чомусь нікого не обходило. Ні маркетингу, ні реклами. Дистрибуція не розвинулася. Тому в нас легше "продати" будь-яку бездарність з мікрофоном на естраду, аніж вітчизняний фільм, навіть якщо він мав широкий розголос. Вважається, що на українські фільми покупців нема. І повсякденна практика телеканалів, що ми їх "споживаємо" в Україні, практика прокату в комфортабельних кінотеатрах в цьому переконує. Тобто питання як такого не існує [27]
Доступу кіноглядачів до вітчизняного кінопродукту, кращих творів світової кінематографії мали б сприяти базові кінотеатри – центри вітчизняного кіномистецтва, створення яких передбачено "Загальнодержавною програмою розвитку національної кіноіндустрії на 2003–2007 роки". Однак на сьогодні не функціонує жоден базовий кінотеатр як центр вітчизняного кіно [1].Перспективним було б, на думку фахівців, і відкриття у столиці України кінотеатру повторного фільму, де б глядачі могли за помірну ціну переглядати фільми минулих років, ретроспективи відомих режисерів та акторів українського кіно, дитячі фільми тощо. Копії українських фільмів зберігаються у Національному центрі О. Довженка, який висловив готовність надати їх для демонстрації в кінотеатрі, адже мотивація підтримки українського кіно – більш ніж достатня. Поява такого кінотеатру посприяла би виправленню незбагненної ситуації, що склалася з українським кіно, коли фільми, які виходили впродовж років незалежності, не можуть потрапити до глядачів. На думку фахівців, кінотеатром повторного фільму міг би стати один із тих, що на Хрещатику, – чи "Орбіта", чи "Дружба". Судячи з опитувань, кияни скучили за українським кіно, хотіли б дивитися фільми. А оскільки нових фільмів виходить мало (2005 року – три ігрових повнометражних), то складати репертуар могли б фільми минулих років, кінокласика, короткометражні неігрові фільми [28].