Проблеми та перспективи розвитку українського кінопрокату

Для забезпечення дієвого впливу на ситуацію з дублюванням (озвученням чи субтитуруванням) іноземних фільмів державною мовою перед їх розповсюдженням в Україні постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2006 року № 20 "Деякі питання розповсюдження і демонстрування фільмів" запроваджено квоти обов’язкового дублювання або озвучення чи субтитрування державною мовою іноземних фільмів, які розповсюджуються для кінотеатрального прокату, публічного комерційного відео та домашнього відео в Україні [1].

Значну роль у вдосконаленні кінопрокату відіграє Міністерство культури і туризму України. Так, у 2005 році Міністерство проводило велику роботу із забезпечення законного розповсюдження фільмів в Україні. Було оновлено склад Експертної комісії Міністерства культури і туризму України з питань публічного демонстрування кіно- і відеофільмів, до якої увійшли кінознавці, критики, психологи, члени Національної ради з питань телебачення і радіомовлення.

Було удосконалено комп’ютерну програму, яка передбачає накопичення даних про фільми, власників прав на розповсюдження і демонстрування фільмів, власників майнових авторських прав, терміни дії прав тощо. За 2005 рік видано 14000 практичних посвідчень, з них для кінотеатрального показу – 215 назв, телевізійного показу – 7554 назв, відеоправ на 6231 назв. Експертною комісією з питань публічного демонстрування кіно- і відеофільмів було переглянуто 1911 фільмів [1].

Всі ці заходи сприяли подальшому розвитку вітчизняного кінопрокату.

У 2005 році в Україні здійснювали кіновідеопоказ 3550 кінотеатрів та кіновідеоустановок (фактично працювала лише 1741). З них 440 кінотеатрів та 2685 сільських кіноустановок. У всіх областях, крім Дніпропетровської, Луганської та Сумської, діють комунальні підприємства кіновідеопрокату [1].

З 2000 року почала швидко зростати кількість відвідувань кінотеатрів, що, зокрема, пояснюється суттєвим зростанням кількості модернізованих кінотеатрів. Відвідуваність кінотеатрів за п’ять років зросла майже вдвічі, а касовий збір – майже в 12 разів.

Завдяки передусім модернізованим приватним кінотеатрам, валовий касовий збір у 2004 р., за оцінками деяких фахівців, перевищив 120 млн. грн. (за офіційними даними, він становив 60 млн. грн.). Водночас частка вітчизняних фільмів на внутрішньому кіноринку залишається мізерною домінує американське кіно (понад 95%). Отже, положення Закону України "Про кінематографію" про 30-відсоткову квоту демонстрування національних фільмів у кіно- і відеомережі та на телебаченні не виконується.

Як вже зазначалося, активно йде процес переоснащення кінотеатрів сучасним обладнанням. Для відновлення кінообслуговування населення у невеликих містах та сільській місцевості закуповується відеопрекційне обладнання та автотранспорт.

Разом з тим явно недостатнім залишається рівень кінообслуговування населення, особливо сільського: в цілому по Україні за період з 1996 до 2005 роки кількість кіноустановок зменшилася з 11800 до 2685. Продовжується неконтрольований процес приватизації і ліквідації кінотеатрів. Українські прокатники в процесі формування репертуару є статистами, оскільки останнє слово у виборі фільмів, термінах показу належить російському дистриб’ютору. Українському кіно, фільмам історичного, патріотичного спрямування практично неможливо знайти місце в репертуарі кінотеатрів [1, 2].

І все ж, сучасний кінопрокат гіперактивно відроджується. Щоб у цьому пересвідчитися, необов’язково звертатися за інформацією до статистиків. Можна увечері підійти до одного з центральних столичних кінотеатрів. Однак, на думку деяких журналістів, змінилися мотиви відвідування кінотеатрів. У радянські часи глядач здобував у кіно певну додаткову інформацію. Сучасне перегодоване інтернет-інформацією та поїздками закордон покоління відвідує кінотеатри не за для отримання інформації, а для релаксації та підтвердження свого соціального статусу. Таке проводження часу давно стало альтернативою відвідуванню бара чи нічного клубу, а не культурним заходом.Незаперечним є той факт, що кількість глядачів у кінотеатрах знаходиться у прямій залежності від стану самих кінотеатрів, а інакше, від інфраструктури. Чим більш вона розвинена, тім з більшою охотою люди туди ходять. Бо інакше, навіщо переглядати у кінотеатрі фільм, який потім можна купити на диску. Як стверджують продавці, – якісні піратські копії американських картин з’являються у нас приблизно через два тижні після їх виходу у вітчизняний кінопрокат. Ось і стараються власники кінотеатрів їх максимально удосконалити. Реконструкція коштує від однієї до декількох тисяч доларів, а у деяких випадках більше мільйону. Обов’язкова наявність так званих фаст-фудів, які вже – основа концепції. Зміст фаст-фуд-концепції у кінотеатрі є дуже простим. Матеріально він підтримується наявністю автоматів з поп-корном та кока-колой, лотків з гамбургерами та спеціальних отворів у ручках крісел у кінозалі, куди можна поставити стаканчики з поп-корном. Мораль – у бажанні глядача переглядати кіно з комфортом, відчувати себе під час сеансу як у домі, мати можливість поїсти, попити. Тим більше, що масове американське кіно, яке надходить до нашого кінопрокату, не потребує особливих інтелектуальних зусиль, і той самий "Гаррі Поттер" чудово співіснує не лише з філософським каменем, але й з хрустом поп-корну.