Проблеми та перспективи розвитку українського кінопрокату
Усе ж влада міста вважає, що кілька кінотеатрів у будь-якому разі мають залишитись у комунальній власності територіальної громади. Таке рішення депутати аргументували просто: київська громада сама зацікавлена в тому, щоб володіти цими комплексами та отримувати від них прибуток після вкладення відповідних інвестицій. Крім того, квитки на кіносеанси там коштуватимуть дешевше, ніж в аналогічних комерційних закладах [8, 12].
Тут доцільно ще раз підкреслити, що стратегічним завданням фінансово-економічної підтримки кіномережі та кінопрокату м. Києва є створення умов для самоокупної конкурентоспроможної діяльності об'єктів кіномережі, підвищення їх комфортності. Результатом має бути подальше відновлення рентабельної діяльності підприємств кіномережі, збільшення відвідуваності кінотеатрів, підвищення якості кінообслуговування населення [8].Проблеми розвитку кінопрокату залишаються актуальними і для регіонів України. Як вже зазначалося, на виконання Закону України "Про Загальнодержавну програму розвитку національної кіноіндустрії на 2003–2007 роки" у більшості областей України розроблено та затверджено регіональні програми поліпшення кінообслуговування населення, в яких основну увагу було зосереджено на вирішенні таких проблем, як: збереження та розвиток мережі закладів кінопоказу, подолання технічної відсталості кіномережі та кіновідеопрокату, поповнення фільмофонду кіновідеопрокатних підприємств. Так, зокрема, відновлено роботу дирекції кіномережі (Вінницька область), проведено капітальні ремонти та переоснащення кінотеатрів (Вінницька, Донецька, Закарпатська, Київська, Луганська, Миколаївська, Одеська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області). Не залишилися поза увагою і жителі сіл та невеликих містечок: у більшості регіонів було закуплено відеопроекційне обладнання та автотранспорт, що дало змогу відновити кінообслуговування в невеликих населених пунктах. На сьогодні в цілому по Україні налічується близько 40 відеопроекційних систем, що працюють у режимі відеопересувок [1, 5].
Особливу увагу в останні роки працівники кіногалузі на місцях приділяли обслуговуванню дітей, інвалідів, малозабезпечених верств населення. Для цієї категорії глядачів було організовано тематичні перегляди, кінофестивалі, благодійні і пільгові сеанси.
Кіновідеопракатними підприємствами готувалися тематичні програми загальноосвітнього та просвітницького спрямування, серед яких – кіновідеопрограми з питань профілактики СНІДУ, попередження розповсюдження наркоманії, дотримання правил дорожнього руху.
З метою пропаганди кращих творів вітчизняного кіномистецтва постійно поповнюються і оновлюються обласні фільмофонди, як за рахунок коштів, виділених з місцевих бюджетів, так і за рахунок державного замовлення на тиражування і розповсюдження фільмів [5].
Все ж, ситуація з кінопрокатом у регіонах України залишається дуже складною. Можна мати прекрасні кінофільми, але не мати конкретної та дієвої системи кінопоказу та кінопрокату. Як правило, всі нові фільми недоступні широкому кіноглядачеві у регіонах, бо їх немає в кінопрокаті. Тож, нового немає, а старе кіно поздавали на срібло. Утворився вакуум, немає що показувати в тих поодиноких кінотеатрах, які ще залишилися [13].
Дотація з місцевих бюджетів виділяється тільки на покриття збитків комунальних кіновідеопрокатних підприємств та сільської кіномережі. Через це сформувалася значна нерівність в кінообслуговуванні населення (між великими містами та всіма іншими населеними пунктами). Незважаючи на деяке підвищення рівня відвідувань кінотеатрів, він залишається невисоким (0,3 відвідування на рік на одного жителя України). Тож констатуючи певні позитивні зміни у кінообслуговуванні, зокрема, збільшення надходжень від кінопоказу, не можна говорити про суттєві зміни ситуації на краще [1, 2].
Серед головних причин – байдуже ставлення місцевої влади до проблем кінообслуговування населення. Для місцевих бюджетів, особливо районного рівня, кіно стало невигідним ані економічно, ані політично. Масова ліквідація дирекцій кіномережі без визначення їх правонаступника призвела до згортання кінообслуговування в сільській місцевості, втрати кінообладнання. А це означає, що значна частина населення України позбавлена доступу до творів кіномистецтва. Крім того, серед основних перепон виконанню регіональних програм – недостатнє фінансування програм підтримки кінематографії місцевими бюджетами (від 20 до 50 відсотків потреб) [1].
На жаль, невирішеним у більшості областей залишається питання створення і функціонування базових кінотеатрів – центрів вітчизняного кіномистецтва. У зв’язку з цим необхідно відзначити досвід деяких областей, зокрема Херсонської, в яких цілісний майновий комплекс базового кінотеатру передано на баланс обласного кіновідеопрокатного підприємства, що дає змогу більш ефективно здійснювати заходи, пов’язані з пропагандою вітчизняного кінематографа, реалізацією державної політики у сфері духовного виховання суспільства [5].Показовим є досвід роботи кіномережі Харкова. Тут було оновлено кінотеатр ім. О. Довженка. Його споруда, зведена три з половиною десятиліття тому, зазнала суттєвого перепланування. З однієї зали тут влаштовано три – на 240, 200 та 95 місць. Вони обладнані сучасними системами звуковідтворення та проекційним устаткуванням. Харківщині належить слава родоначальниці і засновниці українського кінематографа. Більше 800 кіноустановок діяло у Харківській області наприкінці минулого століття, з них понад три чверті – на селі. Та упродовж останніх п'ятнадцяти років кількість відвідувань кіносеансів зменшилася в тридцять разів. Оскільки кінострічки показувати було нікому, кіноустановки масово закривалися. Тільки у Харкові з 21 кінотеатру залишилося десять. Щезли невеликі кінотеатри, розміщені у пристосованих приміщеннях. А ось кінопалаци стали розвиватися. Вони були приватизовані та реконструйовані. Активно йде і відродження кіномережі на селі. Роблять це, додержуючи найвищих технічних стандартів. На виконання загальнодержавної програми розвитку національної кіноіндустрії на 2003 –2007 роки для удосконалення структури державного управління кінематографією регіону створено обласне комунальне підприємство «Кіновідеоцентр "Культура-сервіс"». У містах і районах Харківщини створюються базові кінотеатри, обладнані сучасною системою звуковідтворення "Долбі-Стерео". За валовим збором виручки та кількістю глядачів Харківська область лідирує серед регіонів України. Похід у кіно всією родиною або дружною компанією знов став популярним видом дозвілля. Це – визначення рівня, який харківська кіноіндустрія може запропонувати глядачеві [14].