Проблеми та перспективи розвитку українського кінопрокату

Досвід розвинених демократичних країн свідчить, що завдяки виваженій, послідовній державній політиці у сфері культури відбуваються зміни в соціально-економічному, політичному розвиткові суспільства. Особливо важлива роль належить культурі в державотворчих процесах, у формуванні єдиного духовного простору, утвердженні гуманістичних цінностей, національної самосвідомості і патріотизму. Національна культура – в широкому розумінні як спосіб життя суспільства в усій його повноті – є важливим чинником національного відродження, саме тим надчасовим явищем, на якому грунтуються як духовна спадщина, так і творіння майбутніх поколінь [1].

А важливою складовою української культури є кінематографія, кращі досягнення та здобутки якої широко відомі у світі. Саме українське кіномистецтво відіграє помітну роль у збереженні національної самобутності, формуванні духовних та естетичних цінностей суспільства. Але на початку 90-х років почався спад виробництва вітчизняних фільмів, зумовлений важким економічним станом у державі. Негативні процеси в українському кінематографі спостерігаються і сьогодні. І хоча за останні роки наші митці досягли певних успіхів, все ж, це дає підстави лише до стриманого оптимізму. Бо обсяг ігрових, неігрових та анімаційних фільмів, знятих у 2001 – 2005 роках, становить 10-15 % обсягів виробництва фільмів у період до 1990 року.

Тут треба зазначити, що проблеми, пов’язані з кіновиробництвом, невід’ємні від проблем, пов’язаних з розвитком і функціонуванням кінопрокату. Саме успішний, прибутковий кінопрокат має підготувати фінансову базу для розвитку кіновиробництва, подолати економічні проблеми українського кіно. За радянських часів кінотеатри посідали третє місце за прибутковістю після торгівлі алкоголем і тютюном. У дев’яності роки ситуація в Україні кардинально змінилася, хоча у всьому світі кінопоказ – один з найприбутковіших видів бізнесу, якщо його, звичайно, правильно поставити.

Ліквідація державної монополії на виробництво і прокат фільмів, вторгнення величезної кількості іноземної кінопродукції, інтенсивний розвиток телебачення і відео, кілька реорганізацій управління кіногалуззю – усе це спричинило кризовий стан національної кінематографії, значне й тривале падіння обсягів виробництва фільмів та відвідувань глядачами кінотеатрів.

Власне, така криза не є унікальною – українська кінематографія та кінопрокат зіткнулися з тими ж проблемами, що притаманні практично всім кінематографіям та кінопрокатам пострадянських країн. Нові реалії суспільно-економічного життя не були підкріплені адекватним розумінням ролі кінематографа в житті країни, а також нової ролі держави в збереженні і розвитку національної кіноіндустрії та кінопрокату [1, 2]

Але на початку ХХІ ст. розпочався активний процес відродження кінопрокату. Цьому сприяла послідовна державна політика. Починаючи з 1996 року держава здійснила ряд кроків, які дозволили призупинити нищення галузі, вивести кіномережу і кінопрокат із кризового стану. Поворотним моментом у розвитку вітчизняної кінематографії та кінопрокату став прийнятий у 1998 році Закон України "Про кінематографію", який визначив правові основи діяльності в галузі кінематографії та порядок регулювання суспільних відносин, пов’язаних з виробництвом, розповсюдженням, зберіганням і демонструванням фільмів [3, 4].

На виконання Указу Президента України "Про Основні напрями розвитку кінематографії в Україні на період до 2005 року" та Закону України "Про Загальнодержавну програму розвитку національної кіноіндустрії на 2003–2007 роки" на місцях було вжито ряд заходів, намічено плани на майбутнє, підбито підсумки зробленого. Зокрема, було переоснащено понад 130 залів у столиці та в регіонах. І масовий глядач почав повертатися до кінотеатрів. У останні роки зберігалася тенденція до збільшення кількості відвідувань, і відповідно – зростання валового збору від кінопоказів [1, 5].

23 лютого 2005 року у Верховній Раді України відбулися парламентські слухання "Національна кінематографія: стан, проблеми та шляхи їх вирішення", за результатами яких постановою Верховної Ради України від 18.03.2005 р. № 2497-IV було затверджено Рекомендації парламентських слухань. На виконання доручення Кабінету Міністрів України щодо цієї постанови Верховної Ради України Міністерство культури і туризму України розробило та внесло на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо державної програми поліпшення кінообслуговування населення.

Важливим етапом у призупиненні негативних процесів у кінообслуговуванні населення стали регіональні програми поліпшення кінообслуговування населення на 2003–2007 роки, розроблені та затверджені на виконання Загальнодержавної програми розвитку національної кіноіндустрії на 2003–2007 роки. Основну увагу в цих програмах зосереджено на вирішенні таких проблем: збереження та розвитку мережі закладів кіновідеопоказу, подолання технічної відсталості кіномережі та кіновідеопрокату, поповнення фільмофонду кіновідеопрокатних підприємств [1].Також Верховною Радою України 17 січня 2006 року прийнято Закон України "Про внесення змін до статті 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення" (щодо надання права складання протоколів про адміністративні правопорушення при розповсюдженні і демонструванні фільмів на телевізійному ринку та ринку "домашнього відео" державним інституціям відповідного спрямування).