Правове регулювання культурної сфери в країнах Європи

Шведська Конституція складається з чотирьох фундаментальних законів: „Інструмент урядування”, „Закон про успадкування престолу”, „Закон про свободу преси”, та фундаментальний „Закон про свободу вираження”.

Центральні для державного ладу положення містяться в „Інструменті Урядування”, і цей правовий акт - найбільш схожий на Конституції інших країн.

Варта уваги Стаття 2, цього закону, що стосується базових принципів управління:

“Державна влада має здійснюватись з урахуванням рівної цінності всіх і свободи й гідності кожної приватної особи.

Особистий, економічний і культурний добробут кожної особи має бути головною метою державної діяльності.

...Рівні можливості мають бути забезпечені для етнічних, мовних та релігійних меншин для збереження й розвитку їхнього культурного й соціального життя”.

На додачу до статей про фундаментальні демократичні права й свободи на самовираження, інформацію, вірування та зібрання, в „Інструменті Урядування” є особлива Стаття 19, де йдеться про митців:

“Письменники, митці й фотографи мають право на свої твори у відповідності до прав, передбачених у законі”.

Положення Закону про свободу преси (1766) стосуються свободи вираження не лише для преси, а й радіо, телебачення, й таких галузей культури, як кіно, відео, звукозапис та інших індустрій. Цей акт також містить право на доступ до офіційних документів.

У Швеції є дуже мало спеціальних законів для сфері культури. Власне, є тільки два базових галузенвих закони: „Про муніципальні публічні бібліотеки” та „Про охорону національної спадщини”.

Окрім загального законодавства, прийнятого парламентом, є велика кількість нормативних актів, виданих урядом, зокрема – щодо порядку використання бюджетних коштів для різноманітних цілей культури.

СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ

Хоча США не є ані членом Євросоюзу, ані взагалі європейською країною, однак саме американський досвід розвитку різноманітних і ліберальних механізмів підтримки культурної сфери справив величезний вплив на формування сучасної культурної політики багатьох країн як Західної, так і Східної Європи.

Традиційно вважається, що уряд США притримується принципу laіssez faіre як головної засади культурної політики. Справді, від завершення „нового курсу” Ф.Д.Рузвельта (1930-ті) аж до створення демократичною адміністрацією Л.Джонсона Національного фонду підтримки мистецтв та Національного фонду підтримки гуманітарних наук (NEA, NEH) федеральний уряд практично прямо не впливав на культурну сферу. Втім, у акті Конгресу США про створення NEA й NEH їм визначалася роль "формувати національну політику в широкому сенсі" стосовно культурної сфери, - політику "підтримки мистецтв", а не "державну політику у сфері мистецтв".

Згаданий федеральний закон про Національний фонд підтримки мистецтв (NEA) та Національний фонд підтримки гуманітарних наук (NEH) було прийнято 1965 року. З огляду на помітну, коли не центральну роль NEA в системі федеральних культурних інституцій зупинімося на цій установі докладніше.

Свою місію Національний фонд підтримки мистецтв визначає так:

„- зміцнювати художній рівень, різноманіття та життєздатність мистецтв у Сполучених Штатах, а також

- забезпечувати розширення доступу публіки до мистецтв".