Правове регулювання культурної сфери в країнах Європи

Невдовзі Євросоюз має також підняти мінімальну ставку ПДВ на твори мистецтва з 2.5% до 5%. Це крок, якому дуже опиралися арт-ділери й колекціонери у Великій Британії, які бояться, що їхня панівна позиція на британському ринку буде втрачена.

Законодавче забезпечення неприбуткових організацій

У Великій Британії так званий "третій сектор" є добре розвиненим, з огляду на сприятливий правовий (передусім податковий) клімат. На 1990 рік в країні нараховувалося понад 170 тисяч неприбуткових організацій (НПО, британський юридичний термін для них - charіty, хоча явна меншість з-поміж них є власне благодійницькими організаціями у вузькому сенсі; термін charіty став означати будь-яку некомерційну організацію, що "служить суспільним цілям").

Юридичний статус charіty має кожна третя державна школа і кожна друга недержавна, а також майже всі культурно-мистецькі організації (відомо, що комерційні культурні індустрії в Британії хоча й живуть собі непогано, але дуже поступаються розмірами американським і розташовані майже без винятку в Лондоні).

Головні причини набуття неприбуткового статусу - це, звичайно, податкові пільги, але особливо - значно більші можливості для "фандрейзінгу", адже для не надто розвиненої британської філантропії податкові пільги на пожертви для charіty відіграють важливу роль.

1976 року було утворено Асоціацію бізнесового спонсорства мистецтв (ABSA) - "для пропаганди концепції та практики спонсорування мистецтва в бізнесовому середовищі". Основні форми діяльності ABSA ¬¬¬це "консультування бізнесу щодо всіх аспектів спонсорства, надання потенційним спонсорам цілої низки послуг та можливостей, що їх дає членство в ABSA, а також консультування мистецького середовища в питаннях пошуку спонсорської допомоги" [The Arts Fundіng System, p. 8].

ABSA є адміністратором започаткованої британським урядом із 1984 року "Програми заохочення бізнесового спонсорства" (BSІS). За цією програмою, кожна "нова" спонсорська пожертва доповнюється державними коштами у співвідношенні 1:1; якщо ж спонсор збільшує обсяг своєї раніш надаваної допомоги, то сума збільшення доповнюється у співвідношенні 1:2. За 1984-93 рр. в такий спосіб було акумульовано 82 млн. фунтів (з чого 27 млн. додано державою).

ФРАНЦІЯ

У сучасному світі культурна політика Франції вважається зразком того, як за умов вільноринкового суспільства можна створити дуже централізовану систему державного патронажу над культурою.

Однак об'єкт цього патронажу, саме розуміння культурної сфери тут досить широке. До французької національної культури, яка вважається за такий об'єкт, належать не лише опера, балет, драматичний театр, образотворчі мистецтва та інші види "високої" культури, але й явища молодіжної субкультури, а також такі напрямки, як дизайн, мода, особливо - жіноча, і навіть національна кухня.

Попри давню традицію монаршого та демократичного державного покровительства мистецтва, Міністерство культури Франції утворено лише 1959 року - через 14 років після Британської ради мистецтв і за шість років до створення NEA та NEH в Америці.

У 1960-і роки французька система державної підтримки культури перетворилася із системи субсидій "високій" культурі на розгалужену, хоча й ієрархічно централізовану адміністративну мережу, яка підтримує дуже широкий спектр "культурної діяльності" - аби ця діяльність зміцнювала прекрасну будівлю французької національної культури "як усього способу життя".Для цього було створено чималу законодавчу базу - зокрема, закони про підтримку творчих мистецьких проектів, про соціальний захист митців, про охорону національної культурної спадщини, про мистецьку освіту, про ціну на книжку й багато інших.

Наприклад, прийнятий 1994 року французький закон про мовленеві квоти передбачає, що:

в радіоефірі франкомовні пісні мають становити не менше 40% загальної кількості трансльованих пісень;

на телеканалах не менше 60% демонстрованих фільмів мають бути європейського виробництва, в тому числі не менше 40% - французького виробництва.