Правове регулювання культурної сфери в країнах Європи
Всі важливі рішення Рада мистецтв приймає колегіально, й уряд (Департамент) не має права втручатися в цей процес. Персональний склад Ради мистецтв формується у складі голови, генерального секретаря (обох призначає Департамент нац. спадщини), десяти голів RABs та голів дорадчих органів з окремих видів мистецтв. Дорадчі органи (експертні ради) створюються на громадській основі з відомих діячів відповідного виду мистецтва і опрацьовують фінансові та інші рішення для цього виду, які потім затверджуються Радою.
Рада мистецтв Англії надає регулярну пряму фінансову підтримку таким славетним культурним закладам, як Королівський Шекспірівський театр, Національний театр, Королівська опера, Англійська національна опера та кільком іншим, а також підтримує мистецькі проекти загальнонаціонального значення у таких видах мистецтв, як театр, музика, танець, образотворче мистецтво, кіно, телебачення, література.
1992 року було створено Департамент національної спадщини, першу в історії Великої Британії урядову інституцію, яка безпосередньо займалася державною культурною політикою.
Однак створення цього "міністерства культури у всьому, крім назви" (Род Фішер) не призвело до зміни традиційного механізму державного фінансування культури (через Ради мистецтв та інші QUANGOs). Департамент фінансує безпосередньо лише кільканадцять національних закладів - Британську бібліотеку та 17 національних музеїв, а решта й далі підтримуються через QUANGOs.
1994 року стартувала Національна лотерея, створена Департаментом нац. спадщини, але адміністрована незалежно (знову-таки, "на відстані витягнутої руки"). Майже третина доходів від цієї лотереї йде безпосередньо на фінансову підтримку культури, спорту та спадщини, а також на так званий Mіllenіum Fund (суспільний фонд, що підтримує культурні проекти, орієнтовані на ХХІ століття).
1997 року ДНС було перетворено на Департамент у справах культури, мас-медіа та спорту (Department for Culture, Medіa and Sports, або ж DCMS). У віданні DCMS перебуває доволі широка сфера діяльності та інституцій - від Національної лотереї (значна частина доходів якої йде на фінансування культури), Національних Мистецьких Колекцій, Управління архітектурної спадщини (Buіlt Herіtage), - до опікування закладами виконавських мистецтв, теле - та радіомовленевими закладами, а також спортивними та туристичними інституціями [The People's Lottery, London, 1997].
За уряду М.Тетчер почалася "приватизація" (за точнішими визначеннями, "дерегуляція" або ж "автономізація") низки національних музеїв та галерей. Їх було перетворено на організаційно й господарчо незалежні "трасти", які, втім, і далі діставали певні кошти з бюджету, али решту мали зароблитя самі - через активнішу квиткову політику, а також через так званий merchandіzіng (тобто використання всіх комерційних можливостей, які дає культурний заклад - відкриття кафе, сувенірних і книжкових крамниць, продаж товарів з символікою музею тощо).
Протягом 1980-х рр. робилися спроби запровадити для багатьох видів соціальних послуг, що традиційно надавалися комунальними службами за гроші місцевих бюджетів, механізм так званого "compulsory competіtіve tenderіng" (CCT), тобто обов'язкових конкурсних тендерів. Малося на увазі досягнути економії муніципальних коштів (значну частку яких у Британії складає дотація з державного бюджету), піднесення якості послуг за рахунок впровадження у цю сферу елементів ринкової конкуренції.Із видів послуг та сфер діяльності, на які поширювався механізм ССТ, до культурної сфери прямо належали: замовлення на архітектурні проекти, дозвіллєво-розважальні послуги; а непрямо - те, що на тендери виставлялося також надання комунальних послуг самим культурним закладам (експлуатація та ремонт приміщень, електропостачання, охорона тощо).
Сфери культури в ширшому сенсі стосувалися запроваджені з 1990 року прийнятим тоді "Законом про мовлення" (Broadcastіng Act) квоти на створені незалежними продюсерами телепрограми на національних (громадських) каналах BBC/ІTV. Ставилася мета - пожвавити ринок телепродукції, підтримати здорову конкуренцію на ньому. Визначався й рівень - на 1993 рік частка програм, замовлених незалежним продюсерам, мала скласти не менш як 25%.
Фактично ж на 1997 рік частка "законтрактованих на стороні" програм складала на ВВС майже 29 відсотків.
Митці у Великій Британії скоро отримають „Право митця на перепродаж творів” (Artists' Resale Right), в результаті чого матимуть дохід від продажу й перепродажу своїх творів. Ще 1996 року Єврокомісія запропонувала відповідну Директиву, яка в 2001 році була прийнята. Згідно з нею, всі держави-члени ЄС мають ввести таке право митця до своїх внутріщніх законодавств, починаючи з 2006 року.
Незважаючи на спротив мистецьких аукціонів, які здебільшого знаходяться у Великій Британії, британський парламент прийме закон про те, щоб надати живим митцям це право до 2006 року, а до 2012 року це право пошириться на твори митців, які померли за попередні 70 років.