Правове регулювання культурної сфери в країнах Європи

Як зауважує відомий економіст культури Марк Девідсон Шустер, "більшість наших найзначніших культурних інституцій були створені приватним капіталом задовго до того, як на початку ХХ століття податкове законодавство ввело значні пільги для благодійних пожертв" [Schuster, 1985, p. 38].

Кілька слів про становлення інших федеральних культурних інституцій. 1967 року актом Конгресу було створено систему Громадського радіо та телебачення (CPB/PBS), яка являє собою не ієрархічну побудову, як, наприклад, державне телебачення у нас, а мережу організаційно незалежних радіо- та телестанцій (на 1995 рік станцій громадського радіо було понад 500, громадського ТБ - понад 350), які обмінюються своїми програмами на некомерційний засадах. Тут знову-таки бачимо традиційний американський децентралізм: не ієрархічна структура, а мережа.Наступним кроком розбудови "фрагментарної" системи національних культурних інституцій було створення 1976 року Інституту музейної служби (з 1996 р. - Інститут музейної та біблітечної справи, або ІMLS) - ще однієї потужної федеральної культурної інституції, яка надає гранти музеям, бібліотекам та здійснює власні великі програми розвитку музейно-бібліотечної мережі.

Консервативна адміністрація Р.Рейгана зробила кілька істотних змін у загальній картині федеральної внутрішньої політики, які зачепили й культуру. З одного боку, надовго було заморожено обсяги фінансування федеральних інституцій ( NEA, NEH, ІMS); з іншого ж боку, 1982 року було створено Президентський комітет у справах мистецтв і гуманітарних наук, а 1984 року запроваджено Національну медаль мистецтв (присуджувану щорічно за поданням Національної ради Мистецтв). Президентський комітет у справах мистецтв і гуманітарних наук є дорадчим органом, створеним президентським декретом з метою стимулювання приватного сектора до підтримки мистецтв та гуманітарних наук, заохочення суспільно-приватного партнерства у цій справі, а також піднесення рівня усвідомлення суспільством важливості й корисності культури для суспільного життя. Президентський комітет діє через залучення експертів, замовлення досліджень, публікації звітів та оглядів, організації конференцій та інших громадських заходів.

Однак найбільший вплив на економічне становище культури у США тих часів мали зміни в податкових законах - ключовий елемент так званої "рейганоміки". Внаслідок "податкової реформи" 1981-86 рр. ставки оподаткування доходів найбагатших верств американського населення зменшилися від 70 до 50%, а потім і до 28-30 відсотків. Через це робити пожертви (які виводилися поза загальні суми доходів) стало значно менш привабливо; й загальні обсяги благодійництва в США у 1980-х рр. припинили зростати, а серед найбагатших жертвувачів навіть знизилися.

Регулювання благодійництва та неприбуткових організацій

Неприбуткові організації (НПО) - корпорації, об'єднання, фундації тощо, - у наш час стали настільки помітними за своїми розмірами та своєю роллю в господарчому й суспільному житті США, що їх вважають за окремий сектор суспільного виробництва (так званий "третій сектор", якщо за перші два вважати приватний та державний сектори).

У 1995 році в Америці було понад півмільйона різноманітних НПО, в яких працювало майже 11 % від загального числа зайнятих, а сукупне майно неприбуткового сектора становило понад $500 млрд.

Наприкінці ХІХ ст. у США виникли перші податкові та інші пільги для неприбуткових установ - напр., низькі поштові тарифи.

У першому федеральному законі про оподаткування доходів корпорацій (1894) були передбачені пільги для неприбуткових об'єднань та благодійних інституцій. Втім, на той час аналогічні пільги уже протягом певного періоду існували в багатьох податкових законах окремих штатів. Це, звичайно, сприяло розвитку таких установ, однак, як пише В.Макніл Лаурі:

"До першої світової війни приватна підтримка мистецтва обмежувалася лише колом багатих людей, які робили пожертви з особистих доходів. Деякі великі "патрони" буквально володіли оперними театрами, симфонічними оркестрами й навіть музеями...

У 1913 та 1916 рр. запровадження податків на спадщину та на доходи громадян (з пільгами для благодійних пожертв) стало значним стимулом для розширення числа благодійників за межі кола дуже багатих осіб. Втім, ані президент Вудро Вільсон, ані Конгрес тоді не мали на думці підтримку мистецтва - їм передусім ішлося про пожертви на освітні, наукові, соціальні цілі, а не мистецькі чи культурні. Однак після введення податку на спадшину зросла кількість персональних багатств, які послужили статутними фондами для загальнонаціональних благодійних фундацій".