ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ЕТИКИ
Етика — наука про людське ставлення до світу в його безпосередньому життєвому вияві, вираженому у відноси¬нах між людьми. Етика здобуває мудрість людського спо¬собу життя на тому його переломі, де людяність прояв¬ляється в своїй безпосередності. Якісна визначеність цієї безпосередності, яка становить ядро людського способу взаємодії зі світом,— суспільність — виражена адекватно у відносинах людини до іншої людини, суспільства, людст¬ва, породжується у цих відносинах і розвивається в них.
Самопородження, самовизначення людини в процесі її діяльності, освоєння світу осмислюються етикою з боку її усуспільнення моральним способом, яке визначає цілі мо¬ральності та її сенс для людського розвитку. Предмет ети¬ки — людина в її власних, людських стосунках з іншими людьми, людством уводить етику в світ безпосередньо, конкретно вираженої людяності, її індивідуально неповтор¬них проявів у житті особистості, її творчості, творення в цьому процесі.Мудрість життя полягає в його людському розумінні, яке розкривається в моральних відносинах, справді суспіль¬ній, вираженій у своїй життєвій повноті формі зв'язку лю¬дей — моральності. Межі предмета етики, котрий розви¬вається в рамках людського ставлення людини до іншого як до людини, за універсального значення цього, мораль¬ного ставлення, яке визначає його змістову та функціо¬нальну своєрідність, всепроникний характер, є підставою для виокремлення етики в самостійну науку.
Етика розвивається в напрямі пошуку наукової (поня¬тійної) мови, якою говорив би предмет, прагне відтворити в теоретичних знаннях своєрідність моральності. Як ми ма¬ли можливість переконатися, складність вирішення постав¬леного завдання визначається специфікою самого предме¬та, моральності. Як із боку багатоаспектності її вираження в життєдіяльності людей, що випливає з її основополож¬ного для життя людини характеру й універсальності проя¬ву, так і з боку її загальнолюдського змісту, що зумовив усеісторичний характер моральності, і в той же час її кон¬кретно-історичних модифікацій відповідно до соціально-суспільних умов кожного з історичних етапів,— пізнати моральність як простий об'єкт неможливо.
Так само неможливо, розчленивши цю складну систему на елементи, що піддаються формалізації, відтворити бага¬торівневий характер розвитку моральності, виразити в єд¬ності моральних цінностей, норм, правил діалектичний процес усуспільнення людини моральним способом, роз¬крити цей шлях як рух її індивідуальної, моральної свідо¬мості до суспільної моральної свідомості й від неї — до усвідомлення своєї причетності до людства. Розділяючи процес на складові елементи, ми втрачаємо живу безпосе¬редність морального, невіддільну від розвитку, в якому один період переходить в інший, створюючи фундамент для сходження людини до самої себе.
У розв'язанні вказаних завдань і полягають сучасні шу¬кання етичної науки. Відповідно до навантаження, що ви¬пало на її долю, етика по-новому осмислює моральність, прагне розкрити особливості моральної детермінації люд¬ського розвитку, групує проблеми в безпосередньому зв'яз¬ку з проблемою людини.
Особливості етичних знань зумовлюються тим, що в моральному відношенні внутрішній світ людини взаємодіє із зовнішнім світом, а результат усвідомлюється на рівні глибинних підвалин людської неповторності індивіда в по¬чутті спільності, переживається в співпричетності до інших. Цим визначається імперативність моральних форм, вираже¬на в почутті обов'язку, специфічно моральна норма проя¬ву історичної необхідності, спонукуваного потребою люди¬ни бути людиною, суспільною істотою, а також добровіль¬ний характер її здійснення, що постає як моральна форма виконання обов'язку.
Як основа всієї багатоманітності людського співвідно¬шення зі світом, його початком і наслідком, моральна ді¬яльність, що породжує суспільність, є передумовою люд¬ського розвитку. Тому питання про співвідношення норма¬тивності й науковості в етиці навряд чи можна розкрити інакше, ніж через аналіз змістової специфіки предмета науки — моральної діяльності, яка існує в безпосередності відносин живих, цілісних індивідів, будучи стрижневою, сенсожиттєвою для їхнього існування формою суспільного зв'язку. Саме моральна діяльність виражає суспільну сут¬ність людини, загальне людства.
Розгляд моралі як форми людської діяльності стосовно родової, суспільної, людської сутності й відкриває основу єдності нормативності та науковості в етиці, розуміння цієї єдності як умови розвитку етичної науки. Принцип діяльнісного підходу до моралі дає можливості для проникнен¬ня в глибинні підвалини нормативно-ціннісного характеру моральності. Маючи на сутнісному рівні аналізу моралі можливості вичерпного пояснення її специфіки, цей прин¬цип підходу вбирає в себе описовий рівень у вивченні мо¬ральності, так званий нормативний, а через виниклий із його основи теоретичний, етичний рівень, підноситься до сутнісного рівня й повертається до першого, перевіряю¬чись, підтверджуючись у ньому.